Віталій Ковальчук: чи збанкрутує Порошенко «мережевий» фальсифікатор Банкової? ЧАСТИНА 1
Про те, що президентські вибори 2019 року будуть найбруднішими та найскандальнішими в історії України, попереджали давно. Це було очевидно вже тоді, коли було названо імена керівників виборчих штабів кандидатів, а Петра Порошенка до «перевиборів» знову повів Віталій Ковальчук, перший заступник голови його Адміністрації. Бо свою вкрай негативну репутацію цей маловідомий та малопомітний чиновник заробив ще на минулих виборах, і навіть раніше – коли до приходу у велику політику він займався тим, що банкрутував для рейдерів та олігархів державні підприємства.
І це репутація негайно підтвердилася. Щойно стартувала офіційна виборча компанія, як почали один за одним розкриватися факти фальсифікацій, що готуються – без яких, очевидно, виборчий штаб Порошенка і не розраховував на перемогу. Одним із ноу-хау Віталія Ковальчука стала хитра система підкупу електорату.
Комсомольська мафія
Ковальчук Віталій Анатолійович народився 23 травня 1969 року у Києві. Про свою сім'ю він нічого не розповідав, та й взагалі Ковальчук є не надто відвертою та багатослівною людиною, тому питання його різкого зльоту в 90-х роках для багатьох залишалося незбагненною таємницею. Справді, щоб отримати дуже «блатну» роботу, стати довіреною особою однієї великої людини і одружується з донькою іншої великої людини, потрібно було бути або сином непростих батьків, або дуже непересічною людиною. Що ж, Віталій Ковальчук є саме таким! Але його особливість — це не зовнішність чи великий розум, а вміння швидко орієнтуватися та прилаштовуватися, старанно служачи своїм «панам» — не за одну зарплату, звісно.
1986 року Віталій Ковальчук закінчив Ірпіньську середню школу №6. Чому саме в Ірпені, а не у Києві, теж залишається незрозумілим – можливо, Ковальчук дещо прибрехав, коли назвав Київ місцем свого народження. Того ж року він вступив до Київського університету ім. Шевченка, обравши юридичний факультет. Але після першого курсу, влітку 1987-го, Віталія Ковальчука «заголили» до армії, причому відправили до стройбату. Навряд чи його спіткала така доля, якби у нього були якісь впливові батьки. Але немає зла без добра, адже саме завдяки стройбату Віталій Ковальчук став тим, ким він є.
Потрапивши до стройбату, Ковальчук аж ніяк не занепав, а швидко пристосувався: закінчив «навчання», отримавши будівельну спеціальність та «лички» на погони, а також, за деякою інформацією, став комсоргом роти. Тож додому з армії повернувся не п'яний «дембель», а сповнений ентузіазму та нових планів молодий кар'єрист. Відновившись в університеті, Ковальчук продовжив там розпочате в будбаті: пішов комсомольською лінією і записався до студентського будзагону, але не рядовим штукатуром. Хоча сам він про це не зізнається, але низка джерел Skelet.Org, знайомих із Ковальчуком, стверджують, що до університету він піднявся до одного з керівників будзагонів і був особисто вхожий у гірничий, обком і навіть у ЦК ЛКСМУ — де й познайомився з важливими людьми, які визначили його подальшу кар'єру.
Петро Мірошников
Одним із таких людей був Петро Мірошников — завідувач сектору Республіканського штабу студентських загонів. У 1989-91 р.р. Мірошников постійно мотався із Києва до Москви. По-перше, він керував київською філією радянського Інкомбанку, головний офіс якого розташовувався в Москві. По-друге, Мірошников заочно навчався в Московському фінансовому інституті (точніше, вважався), а по-третє, заводив численні зв'язки у ЦК ВЛКСМ та ЦК КПРС, а також в управліннях радянських спецслужб. Останнє здається журналістською вигадкою, але не все так однозначно! Справа в тому, що заочно Мірошников навчався за спеціальністю «економіст міжнародних відносин», і не просто так, а готуючись працювати у зовнішній торгівлі, у структурах великих СП – які створювалися під «дахом» КДБ та ГРУ (з такого СП починав Володимир Путін). Але в серпні 1991-го плани Мірошникова довелося серйозно відкоригувати. Він так і залишився у Києві (хоча й не втрачав зв'язків із Москвою), далі керувати філією «Інкомбанку», яку з 1991-го переоформили як уже суто український АКБ «ІНКО». За інформацією численних джерел, саме в «Інко» було вкладено «касу ЦК ЛКСМУ», якою завідував його перший секретар Анатолій Матвієнко.
Чим студент Ковальчук заробляв собі на життя 1992-го року, невідомо. Офіційно, лише 1993-го він отримав свою першу посаду, ставши юридичним консультантом у банку «ІНКО», куди його одразу взяв Мірошников. Однак, за непідтвердженою інформацією, Ковальчук «підробляв» у банку і до отримання диплома. Дуже швидко Ковальчук піднявся до начальника юридичної служби Інко.
Навколо «Інко» тоді склалася команда дуже цікавих персонажів. Окрім Мірошникова та Ковальчука, там були майбутні олігархи. Федір Шпіг и Олександр Деркач, які потім поставили керувати новим банком «Аваль» (засновник – «ІНКО»), майбутній нардеп Роман Нефед, колишній перший секретар Херсонського обкому КПРС Микола Рожко.
«ІНКО» проіснував до 1996 року, відкрив по Україні 60 філій, рекламувався по телебаченню, проте в історію він увійшов як банк, через який відмивали «спиртові гроші» Анатолія Матвієнка, а також як т.зв. "сіра кредитна каса". Що таке? «Білі кредити» ми оформляємо у банках законним чином, під заставу чи зобов'язання. «Чорні кредити» можна отримати у кримінальних структур – неофіційно, без застави, але під шалені відсотки, за які доведеться розплачуватися всім майном або навіть життям (різновидом «чорних кас» є т.зв. «швидко гроші», які дають «до зарплати»). Якщо ж банк законно та офіційно видає кредит, але при цьому заздалегідь знає, що позичальник навряд чи його поверне, такий кредит називають проблемним або «сірим». Зазвичай такі кредити видають або власним фірмам, коли починають розкрадати гроші банку (це основна причина всіх банківських криз в Україні), або з метою увігнати позичальника у борги, щоб збанкрутувати його та забрати його активи. Такими «сірими» кредитами пустили світом, а потім «прихватизували» чимало українських підприємств! Створювалися цілі схеми, в яких кожен грав свою роль, і до однієї з таких схем входив банк «ІНКО».
Хтось щедро вливав у банк гроші, які потім видавалися українським підприємствам, які не мали коштів ні на закупівлю сировини, ні на виплату зарплат. Ще й ще, допоки борги не ставали критичними. Завдання юридичного відділу «ІНКО», тобто Ковальчука, було «правильне» оформлення цих боргів – так, щоб потім одного чудового дня підприємство було притиснуте до стінки та «проковтнуто». І це не якийсь там «бандитський наїзд», це цілком законні вимоги кредитора до позичальника – чому така схема була дуже поширена. Більшість таких боргових зобов'язань «ІНКО» потім продавав або передавав третім особам – це були фірми тих, хто замовив «ІНКО» увігнати в кредитні борги те чи інше підприємство, яке їх цікавить. 1996-го, з початком великої приватизації, ця боргова піраміда раптово лопнула: банк «ІНКО» збанкрутував, і з його крахом усі сліди кредитних махінацій були зачищені. Причому начальник юридичного банку віддала Ковальчук безпосередньо координував цей навмисний крах «ІНКО».
Ковальчук відразу пересів у крісло заступника директора українсько-кіпрського СП «Байп Ко, ЛТД», яке займалося постачанням сировини для Алчевського металургійного комбінату (АМК). Схоже, що «Байп Ко» була однією з фірм, яка входила до схем навмисного банкрутства підприємств. За ті 6 місяців, які Ковальчук провів на посаді її заступника директора, він встиг розорити та підготувати до «прихватизації» АМК. Незабаром підприємство потрапило під спільне управління корпорацій «Інтерпайп» Віктора Пінчука, чиї інтереси якраз і представляло СП «Байп Ко», та «Індустріального союзу Донбасу», яким на той момент разом володіли Віталій Гайдук, Сергій Тарута та Рінат Ахметов.
Пізніше за фактом цього навмисного банкрутства подавалися позови, писали заяви на ім'я президента Ющенка та Прем'єра Тимошенко, але все було марно – дерибан вже відбувся.
Шлюби з розрахунку
У другій половині 90-х, який уже міцно встав на ноги, Віталій Ковальчук одружився. Його дружиною стала Олена Куратченко (після заміжжя стала Ковальчук), одна із дочок впливового чиновника Володимира Куратченка. З грудня 1996-го він працював заступником міністра машинобудування, ВПК та конверсії України (розповідали про його причетність до розкрадання армії та торгівлі зброєю), 1998-го Кучма поставив його головою Запорізької ОДА, 1999-го на півроку зробив віце-прем'єром, потім знову.
Володимир Куратченко
У цьому дуже вигідному для Ковальчука шлюбі вони прожили 23 роки: Олена народила синів Володимира та Матвія, доньку Поліну. Власним бізнесом Олени Ковальчук є київська клініка «Вікторія», однак ставши депутатами, а потім заступником голови АП, Віталій Ковальчук записав на жінку майже все своє майно: фірми, нерухомість, автомобілі, цінні речі, депозити - перетворившись на скромного чиновника, який живе на одну зарплату. Втім, як повідомляли джерела Skelet.Org, значну частину своїх капіталів у вигляді офшорних фірм Ковальчук просто приховав.
Петро та Олена Ковальчук
Олена Ковальчук із дітьми
Згодом стало зрозуміло, чому Віталій Ковальчук так поспішав. Його новою обраницею стала Наталія Агафонова – депутат Верховної Ради, котра вибралася туди за списком Блоку Порошенка (№44). Її називають однією з найкращих подруг Юлії Льовочкіної, з якою вони разом навчалися в університеті, досить розпещеною особою, що любить дорогі бренди.
Наталія Агафонова (тепер Ковальчук)
Але, мабуть, Віталій Ковальчук вирахував, що таке кохання окупиться йому сторицею. І ось уже 11 січня 2019 року вони розписалися (без особливого галасу, майже таємно), і невдовзі Наталія Агафонова теж стала Ковальчук.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Ковальчук Віталій: чи збанкрутує Порошенко «мережевий» фальсифікатор Банкової? ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!