Володимир та Сергій Кальцев: давно «прогнили» опори ОПЗЖ у Запоріжжі. Частина 1
Щоб придбати собі електорат «Слуг народу», що розбігається, опозиційним партіям недостатньо просто критикувати владу з екранів телевізора і закликати повернуться в старі добрі часи. Життя таки рухається вперед і вимагає нових рішень, що реалізуються новими людьми. Адже довіра до багатьох політиків старої формації закінчилася ще задовго до того, як Зеленський зібрався йти в президенти — що, власне, й забезпечило три роки тому переконливу перемогу. Яскравим прикладом чого є історія братів Кальцевих, які щосили намагаються втриматися на плаву в політичному світі, перестрибуючи з одного човна в інший. Причому вони самі ж приклали руки до того, щоб ці човни врешті-решт пішли на дно.
Чи спіткає ця доля і ОПЗЖ? Цілком можливо, особливо якщо партія й надалі спиратиметься в регіонах на людей, подібних до Кальцевих. Адже ці опори вже давно «прогнили» від корупції та інтриг, і не просто компрометують ОПЗЖ перед виборцями, а й можуть розвалити її зсередини, як це зробили свого часу з Партією Регіонів…
Сергій Кальцев та Володимир Кальцев: таємниці сім'ї
20 квітня 1960 року в Бердянську, в сім'ї директора їдальні Федора Олександровича Кальцева та його дружини Євгенії Петрівни, народився їхній перший син Сергій Кальцев. А 16 червня 1966 року там же народився його молодший брат Володимир Кальцев. Незабаром Федора Олександровича перевели на «блатну» посаду заступника директора міського універмагу, проте він довго там не протримався. Як потім стверджували його сини, він був фантастично чесною людиною, яка вирішила, що торгівля йде врозріз із моральними принципами, а тому звільнився і пішов працювати на завод. Однак якщо вірити чуткам, то їхній батько просто влип у дуже погану історію чи то з нестачею, чи то з торгівлею «лівим» товаром. Але не факт, що він був винний, оскільки ОБХСС «тягав» майже весь трудовий колектив універмагу. Федір Олександрович із цієї історії начебто виплутався і кілька років тримався від сфери торгівлі подалі (будемо сподіватися не тому, що це забороняла стаття КК). Знову ж таки, згідно з цими чутками, на завод він влаштувався не простим верстатником, і тому надалі пропрацював там до самої старості. Але у своїх біографіях брати вперто пишуть, що народилися та виросли у «робочій родині».
Робітником був старший із братів: Сергій Кальцев 1979-го закінчив Бердянський машинобудівний технікум, і після служби в армії він рік пропрацював слюсарем, а потім до початку 90-х механіком на Бердянському заводі дорожніх машин та досвідченому заводі підйомного обладнання. Заочно закінчив Ростовський інститут сільськогосподарського машинобудування, готувався стати начальником виробництва.
Сергій Кальцев
Його молодший брат Володимир Кальцев вирішив вести цікавіше життя. Після закінчення 1983-го бердянської ЗОШ № 16 він не пішов на завод до батька та брата, а залишився у рідній школі майже на рік (до весняного заклику 1984-го) працювати старшим піонервожатим. А потім сумлінно вирушив служити в армію, потрапивши, за його словами, до якогось спецназу — проте він не уточнював, у який саме. Володимир Кальцев часто наголошував, що службу проходив в Афганістані, у найгарячіший період 1984-86, а в його біографії можна знайти твердження про нагородження медаллю «Воїна-інтернаціоналіста ІІ ступеня» та орденом «За заслуги». Але насправді згаданої медалі не існує у природі! Є пам'ятна (не нагородна) медаль «Воїну-інтернаціоналістові від вдячного афганського народу» та пам'ятний нагрудний знак «Воїнові інтернаціоналістові», без ступенів, які вручалися всім військовослужбовцям, які пройшли до Афганістану. Що ж до ордена «За заслуги», то це взагалі українська нагорода (заснована у 90-х), отримана Володимиром Кальцевим у 2010 році до Дня Соборності «за розбудову держави».
Володимир Кальцев
Після армії Володимир Кальцев вступив до Запорізького державного університету (нині національний університет, ЗНУ), обравши історичний факультет. А отримавши влітку 1991-го диплом, перевівся до аспірантури на кафедру педагогіки та психології. Але стати безтурботним викладачем історії Володимиру Кальцеву не вдалося, оскільки почалися «лихі 90-ті».
Навесні 1992-го Володимир покинув університет, а Сергій завод, і брати Кальцеви стали бізнесменами, заснувавши в Бердянську МП «КПФ Івеко». Старший став його директором, а молодший - начальником відділу реклами та маркетингу (реклама на той час - це оголошення в газеті). Чим займався їхній кооператив, залишилося невідомим, проте Кальцеви зуміли «підняти» за якихось півроку солідну суму, яка дозволила їм перебратися до Запоріжжя та зайнятися там уже великим бізнесом.
Брати Кальцеви – історики-бізнесмени з «Олександра»
Отже, двоє братів, один із яких ще рік тому протирав штани в університеті, а інший був механіком у цеху, перебираються до обласного центру, вдало там влаштовуються та створюють ТОВ «Олександр» (ЄДРПОУ 13639821). Володимир Кальцев обіймає посаду директора фірми, а його брат Сергій – комерційного директора. Все це можна прочитати у біографії братів та історії групи компаній «Олександр»! Втім, якщо ми заглянемо в більш ранній варіант біографії Володимира Кальцева, то прочитаємо там, що він:
«…1993 року разом із однокурсниками організував виробничо-комерційне підприємство і було призначено посаду директора ТОВ «Олександр ЛТД». У 2001 році, у зв'язку з розширенням сфер діяльності товариства, воно було перейменовано на ТОВ «Компанія „Олександр“ та Володимир Кальцев був обраний головою ради директорів…».
Це вже дещо змінює суть справи: виявляється, що «Олександр» це не дітище братів Кальцевих, а спільний проект кількох випускників історичного факультету ЗНУ, включно з Володимиром Кальцевим, а вже потім він покликав до «Олександра» свого брата. Хто ж ці майже таємничі однокурсники, про яких Володимир Кальцев ніколи не згадував? Skelet.Org вдалося знайти лише двох, теж братів: це Юрій Коноваленко (1964 р.н.), який навчався на історичному факультеті ЗНУ одночасно з Кальцевим-молодшим, та Андрій Коноваленко (1969 р.н.), який навчався там роком пізніше (він в армії не служив). При цьому, згідно з реєстрами, співзасновником «Олександра» досі є Андрій Коноваленко, і він же з 1993 року і досі обіймав там посади від старшого менеджера та начальника відділу продажів до директора. А ось Юрій Коноваленко, однокурсник Кальцева, в «Олександрі» ніколи не працював: до 1999-го він очолював навчальні заклади у Пологівському районі Запорізької області, а згодом обіймав керівні посади в РДА.
Андрій Коноваленко
Але як ці вчителі історії, що не відбулися, змогли так швидко підняти такий великий міжнародний бізнес у зовсім чужій для них промисловій сфері? Адже «Олександр» уже в перші два роки свого існування займався не якоюсь там скуповуванням та перевезенням кольорового брухту до порту (хоча, може, і це теж), а посередницькою діяльністю між підприємствами, які займалися випуском абразиву та ріжучих інструментів. Використовуючи у бартерних схемах вугілля, нафтопродукти, електроенергію, електрокабелі, гірничошахтне обладнання. До 1995 року фірма «Олександр» стала офіційним представником Бердянського кабельного заводу, Запорізького абразивного комбінату та ще п'яти подібних підприємств в Україні та Росії, Алмалицького гірничо-металургійного комбінату (Узбекистан).
До кінця 90-х компанія «Олександр» була вже співвласником Волзького, Золотоустівського та Лузького абразивних заводів (все в Росії), відкрила свої філії в Москві та Петербурзі, вийшла на співпрацю з німецькою «OSBORN International GmbH». На початку «нульових» почала обростати дочірніми фірмами різного спрямування: торговими, будівельними, сільськогосподарськими. Серед них: ТОВ «Олександр-Девелопмент» та ТОВ «Олександр-Буд», ТОВ «Олександр-Сталь», Торговий дім «Олександр» та «Олександр-Маркет». Крім того, у першій половині «нульових» Сергій Кальцев заочно отримав другу вищу освіту, але не в українському ВНЗ, а в Московській академії народного господарства. А ось його брат Володимир Кальцев 2002-го примудрився захистити дисертацію та здобути ступінь кандидата економічних наук, хоча останній раз у ВНЗ його бачили аж 1992-го.
Якщо вірити Кальцевим на слово, що вони нібито почали з нуля, це схоже на відому байку про «яблучного мільйонера»! А якщо поглянути на цю картину олією з точки зору типового становлення бізнесу в той дуже непростий час, то в ній немає ряду дуже важливих деталей. Однією лише діловою енергії та комерційного таланту «істориків» було б недостатньо для успішного запуску подібних схем, та ще й з такою швидкістю. Тут ще були потрібні великі гроші та ще більші зв'язки, а також «дах» для захисту від тих, хто хотів би поживитися за рахунок цих щасливих бізнесменів. Однак усі свої справи та зв'язки 90-х років брати Кальцеви надійно зберігають у секреті! Можливо тому, що деякі з цих секретів буквально пахли кров'ю.
Сергій Кальцев та його брат Володимир: водоканал, відвали та «банда лисих»
Увечері 28 квітня 2006 року у Запоріжжі було скоєно напад на комерційного директора ТОВ «Олександр» Володимира Разгуляєва, який помер від отриманих ножових поранень 2 травня у лікарні. Володимир Кальцев, який на той момент уже очолював раду директорів «Олександра», оголосив про безпрецедентну нагороду за впіймання вбивці — цілий мільйон гривень (200 тисяч доларів). Проте правоохоронці ніби не поспішали отримати цей джек-пот, оскільки слідство ніби зайшло в глухий кут. І лише в червні 2007 року було оголошено про затримання виконавців, після чого Кальцев вручив обіцяну премію, хитромудро розділивши її на 4 частини: 600 тисяч міської міліції та прокуратури, і 400 тисяч обласному УМВС та прокуратурі. «Офіційне занесення», — казали тоді запорожці, натякаючи, що перераховані гроші було «освоєно» міліцейським та прокурорським начальством без жодної звітності. На словах сказали, що на них буцімто закупили автомобілі для правоохоронців, а там хто знає! Проте справа була зовсім не в премії.
Питання викликало саме «розкриття» злочину. Як потім досить коряво повідало місцеве УВС, у лютому 2007 року працівник служби охорони компанії «Олександр», який перебував у СІЗО за розбійний напад (!), узяв і розповів своєму співкамернику про свою співучасть у вбивстві Разгуляєва. «Квочка» чи то забув одразу доповісти про це «куму», чи начальнику оперчастини було колись (і премія не потрібна), але «розколовся» допитали лише через чотири місяці! Після чого було затримано ще двох охоронців «Олександра», а також якогось Романа Гордіяша, колишнього співробітника «Беркута», якого назвали організатором вбивства. Примітно, що як тільки була оприлюднено інформацію про затримання виконавців, Сергій Кальцев та його брат Володимир дуже постаралися, щоб у пресі їх називали не співробітниками охорони «Олександра», а просто працівниками безіменного ЧОП, найнятих для охорони… виборчого штабу Партії Регіонів у Запоріжжі (очолюваного Кальцевим та Розгуляєвим). А обласна міліція в особі начальника УМВС Олександра Шмітька взагалі прикинулася дурницею і висунула таку версію замаху:
«Вони намагалися через Розгуляєва залякати Володимира Федоровича Кальцева. Вбивати Розгуляєва не хотіли — мали напасти, шпурнути та інсценувати пограбування, барсетку забрати. Просто вбивця був із двома ножами, один раз промахнувся, а другий удар потрапив у спину, були зачеплені важливі органи».
Один із нападників розмахував двома ножами? Просто гонконгський бойовик якийсь! Міліція явно намагалася запудрити громадськості мізки. Проте вже через місяць незалежна преса розтрубила правду: що керівництво місцевої ПР наймало за партійний рахунок охорону у власної ж фірми, і що серед обвинувачених у вбивстві Розгуляєва були не просто співробітники його ж ЧОП («підробляють» розбоєм), а й сам начальник охорони Володимира Кальцева, якийсь Романчук може нардеп Сергій Кальцев). Відразу після цього Володимир Кальцев звільнив Романчука «за недобросовісне ставлення до своїх обов'язків» і той, як крізь землю провалився, більше про нього ніхто нічого не чув. Причому, деякі ЗМІ тоді повідомляли, що Романчука спочатку нібито теж заарештували, але Кальцев його «викупив» за велику суму (крім обіцяної премії). Зокрема, про затриманих охоронців писали таке:
«Одного з них навіть посадили, правда після цього його родина несподівано придбала нову нерухомість — квартиру, непоганий автомобіль, на якому по місту розтинав батько засудженого за вбивство. З другим і зовсім сталася дивна історія: його відпустили з-під варти під запоруку авторитетного молодого політика, і незабаром підслідний зник з теренів батьківщини, і більше того, його особливо ніхто й не шукав»
За версією інших видань, Кальцев спочатку вкривав Романчука від арештунібито пропонуючи йому угоду. Той мав піти з «винною» (отримати мінімальний термін і потім вийти по УДВ) і назвати замовником вбивства Розгуляєва запорізького «дивлячого» Юрія Сакварелідзе (він же Юра Грузин), який теж був убитий — отже, на нього можна було списати все, що завгодно. Кіллер застрелив Сакварелідзе 12 червня 2006 року, а його замовниками назвали місцеве вірменське ОЗУ, хоча існували й інші неофіційні версії, в тому числі ниточками, що тяглися до Кальцевих. Справа в тому, що Юра Грузін контролював, окрім іншого, розробку відвалів металургійних заводів Запоріжжя, в яких брали участь і структури «Олександра».
Але з відвалів годувалося ще одне місцеве ОЗУ — так звана «банда лисих», створена колишнім старшим лейтенантом МВС Олександром Серединим (Сан Саничем) з таких самих колишніх та ще чинних співробітників силових структур (включаючи «Беркут», «Титан» та УБОЗ). Саме «лисих» називали замовниками та виконавцями низки гучних вбивств, що вразили Запоріжжя у 2006 році: Володимира Маляра, Разгуляєва та Сакварелідзе, Віктора Савкіна та ін. А точніше, дуже намагалися, щоб громадськість думала саме так. Власне тому офіційним організатором вбивства Розгуляєва і був названий «лисий» Роман Гордіяш! Однак у цієї історії був ще один слід, який вів прямо на міський водоканал.
У 90-х роках Запоріжжя обслуговувалося двома очисними спорудами, найстаріша з яких (ЦОС-1) не справлялася з навантаженням та вимагала реконструкції. Щоб зібрати на капремонт необхідну суму, вирішили просити гроші у Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), який після 4 років переговорів, у 1999 році виділив міськводоканалу кредит у розмірі 28 мільйонів доларів (на 15 років). У цей момент гендиректором водоканалу став його колишній головний інженер Володимир Разгуляєв, призначений розпорядженням запорізького мера Олександра Головка великого друга братів Кальцевих. Більше того (за даними Skelet.Org за сприяння мера Головка), «опікуном» водоканалу було призначено фірму «Олександр ЛТД», чиї співробітники стали заступниками Розгуляєва, очолили прес-центр та охорону водоканалу. Частково про це можна дізнатися з архівів преси, що збереглися, але, на жаль, докладніша інформація була просто знищена.
28 мільйонів доларів кредиту плюс бюджетні асигнування були отримані, по паперах почалися якісь роботи, але насправді жодної реконструкції не відбувалося, і доля грошей залишилася невідомою (частину пустили на покупку іномарок та шикарний ремонт офісу управління, решта зникла). При цьому за них розгорнулася запекла боротьба. Коли 2000-го року Головка вижили у дострокову відставку і мером вибрався його головний противник генерал МВС Олександр Поляк, то новий голова насамперед звільнив Розгуляєва. Причому двічі: Розгуляєв намагався відновитись через суд. У результаті Розгуляєв пішов працювати в «Олександр», водоканалом став керувати Анатолій Шинкар, а для повернення кредиту запорожцям у кілька разів підвищили тариф на воду. Історія з грошима ставала все заплутанішою, а на початку 2006-го долею кредиту зацікавилися у Києві. Готувалася велика перевірка, і Розгуляєв, який розписувався за гроші, став дуже небезпечним головним свідком. Тому те, що історію розкраденого кредиту ЄББР було закрито смертю Розгуляєва, виявилося дуже вигідним Володимиру Кальцеву. Так само вигідно для нього було повісити це вбивство на Юру Грузина чи «банду лисих»...
Вічна битва за Запоріжжя
Брати синхронно подалися у владу 1998-го: Володимир Кальцев вибрався депутатом Запорізької міськради, де він склав дружний дует із мером Головком (що переміг завдяки андмінресурсу та фальсифікаціям), а Сергій Кальцев вирушив до обласної ради від округу в рідному Бердянську. Облраду з 1998 по 2006 очолював Володимир Березовський (колишній інструктор обкому КПУ), він же у 2003-2004 був головою ОДА, тримаючи в руках обидві гілки влади. Здавалося, що їм супроводжує небачений фарт, але трапилося непередбачене: в області почався великий шухер, викликаний черговим переділом. Ті, хто хотів посунути від корита керівництво регіону, що відверто зажерлося, змогли заручитися підтримкою Києва.
Слід розуміти, що боротьба за оволодіння пірамідою влади в цьому регіоні завжди була дуже складною: різні угруповання билися за кожен «поверх», і рідко в кого вдавалося очманіти відразу всім будинком. При цьому їхня партійна приналежність завжди була досить умовною, групи та клани просто примикали до найбільш вигідної для себе політсили, а потім влаштовували внутрішньопартійні розбірки. Тож зрозуміти, хто там за кого і проти кого був, дуже складно!
Михайло Шполянський, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Сергій та Володимир Кальцев: давно «прогнили» опори ОПЗЖ у Запоріжжі. Частина 2
По темі: Старий Олександр: як запорізький махінатор двічі став губернатором. ЧАСТИНА 2
Віталій Боговин: аграрний рейдер на чолі Запорізької області. ЧАСТИНА 2
Колишній «регіонал» будує ТРЦ у Запоріжжі
Євген Анісімов. Кримінальний «Дивиться» Запоріжжя повертається
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!