Володимир Костерін: екологічно чисті афери
Хитрість благодійності полягає в тому, що ви даруєте речі, за які вам уже хтось заплатив. Свого часу Володимир Костерін добре освоїв подібні схеми, перетворюючи гуманізм на вигідний бізнес та вирішуючи проблеми своїх компаній грошима, зібраними українцями для хворих дітей.
Розповідь про те, як він збирався рятувати екологію не лише України, а й усього світу – теж, зрозуміло, не є безкоштовною. А саме – захоплював ТЕС через екологів.
Володимир Костерін: Завантажуйте декодери бочками!
Достатньо поглянути на нинішню офіційну біографію Костеріна, щоб зрозуміти: її ґрунтовно почистили, і неодноразово. Справді, для людини, яка входила до найбагатших підприємців України, яка очолювала політичну партію, кілька громадських організацій та спортивних федерацій, це досить дивно. Тим більше, що Костерін дуже любить різні титули та регалії, обвішуючись ними немов тубільний вождь брязкальцями. Що ж, мабуть, він справді вирішив знову почати життя з чистого аркуша, перед тим як спробувати повернутися в Україну як «міжнародний експерт».
Костерін Володимир Олександрович народився 11 серпня 1968 року в Києві, де закінчив середню школу, а 1986-го відправився відбувати військовий обов'язок до Радянської армії. 1988-го він демобілізувався, і чим займався наступні два роки зовсім невідомо. Схоже, що життя занесло його до Харкова, оскільки 1990-го Володимир Костерін спливає як керівник відділу регіональних програм телекомпанії «ТОНІС» — а саме тоді цей перший в Україні приватний телеканал базувався здебільшого у Харкові (а також у Миколаєві), де називався спочатку АТВ-1, а потім «Тоніс-Центр».
У 1990-91 р.р. «Тоніс-Центр» був поза конкуренцією навіть на тлі центральних загальносоюзних телеканалів, не кажучи вже про похмурий УТ-1, тож харків'янам заздрила вся республіка. Західні музичні кліпи, мультфільм «Том і Джеррі», пара голлівудських бойовиків або жахів на сон прийдешній (безкоштовних, на відміну від відеосалонів), і, звичайно ж, новини від незалежних журналістів, які висвітлювали події ще більш ліберально, ніж московський «Погляд», збирали біля телевізорів. сигналу. На жаль, купити в магазині антенні підсилювачі тоді було практично неможливо, тож харків'яни могли лише фантазувати та винаходити. І ось тут «Тоніс-Центр» оголосив харків'янам, що переводитиме своє мовлення у новий формат, що значно покращить його якість, але дивитися його зможуть лише власники спеціальних декодерів – які потрібно придбати у телекомпанії. І тисячі харків'ян побігли їх купувати, а коли перша партія декодерів закінчилася, то записувались у чергу та платили наперед. Що являли собою ті декодери, сказати важко, бо вони так і не були випробувані: за кілька місяців «Тоніс-центр» заявив, що передумав кодувати сигнал. Приймати декодери назад і повертати гроші людям ніхто, звичайно, не збирався: була грандіозна афера, цілком типова для того часу. Крайніх просто не знайшли, оскільки у розпал скандалу керівництво «Тоніс-центру» разом із редакторами та ведучими переїхали до Києва – де відкрили телеканал «Тет-а-Тет».
Володимир Костерін. Перші кроки у бізнесі
Харків'ян тоді надули на кілька сотень тисяч рублів, проте справа зам'ялася сама собою, забулася, після того як на початку 90-х їх по черзі вибирали то фінансові піраміди, то трасти, то шахраї-чудотворці. І хоча про конкретну причетність до афери Володимира Костеріна немає жодних доказів, проте він входив до керівництва телекомпанії, тому міг бути в ній замішаний, і вже точно знав всі її подробиці. І це могло б відповісти на запитання: звідки ж Володимир Костерін взяв свій стартовий капітал?
Володимир Костерін. Фонди та гранти
Найцікавіший і водночас найцензурованіший період життя Володимира Костеріна розпочався в середині 90-х. По-перше, 1994-го він став віце-президентом «ТОНІС», який тоді насамперед був юридичною особою, яка має ліцензії на мовлення у всіх регіонах України та багатьох регіонах Росії. Найчастіше ці ліцензії «здавались в оренду» місцевим телекомпаніям, що давало непоганий дохід – тоді приватне телебачення стало вже суто комерційним, і активно заробляло на рекламі та оголошеннях. Оскільки ліцензії було виписано саме на «ТОНІС», то виникли десятки телекомпаній із такими назвами, які формально вважалися його «регіональними центрами» — і питання з ними вирішував саме Костерін. У Skelet.Org є інформація, що він займався в «ТОНІС» саме фінансовою частиною, тоді як засновники телекомпанії Валерія та Володимир Іваненко з ентузіазмом розвивали телеканал у творчому та технічному напрямі.
Цікаво, що в цей час Володимир Костерін вважався студентом Московського технологічного інституту легкої промисловості. Оскільки в його біографії зазначено, що він закінчив цей вищий навчальний заклад у 1996 році, за спеціальністю «економіка підприємств». Як Костерін примудрявся поєднувати роботу віце-президента «ТОНІС» і водночас навчатися у Москві, можна лише здогадуватися.
1997 року Костерін пробує себе у новому амплуа: він обирається президентом Міжнародного конгресу «Злагода». Це була його перша посада в гуманітарному проекті, проте цілі, які переслідували Костерін, були ще менш зрозумілі, ніж програма «Злагоди». І все ж таки він отримав з цього вигоду: через «Злагоду» Костерін вийшов на близькі контакти з різними гуманітарними та громадськими фондами, а найкориснішим виявилося знайомство з Богданом Гаврилишиним, який представляв в Україні не лише великі міжнародні проекти (Фонд Сороса), а й впливових представників діаспори. Говорили, що саме Гаврилишин порекомендував Костеріна майбутній першій леді Катерині Чумаченко. Крім того, Гаврилишин, який у 90-х був директором Міжнародної академії довкілля у Женеві, згодом допоміг Костеріну зі створенням його швейцарського фонду «Скорочення ризиків».
Володимир Костерін та Богдан Гаврилишин
«Благодійний бізнес» багато в чому нагадує банківський: потрібно постійно залучати фінансові кошти, а також співпрацювати з іншими фондами для рефінансування, тому успіх у ньому безпосередньо залежить від кількості корисних зв'язків, які утворюють цілу систему – в якій, як окремому світі, працюють і тусуються десятки тисяч людей: від пересічних громадських осіб до олігархів. І вони допомагають одне одному не лише матеріально. Не без знайомства з потрібними та впливовими людьми Костерін, не відриваючись від роботи, здобув 1999 року другу вищу освіту в Інституті міжнародних відносин при КНУ ім. Шевченка за спеціальністю «міжнародне право». А 2002 року захистив кандидатську дисертацію в Українській академії державного управління на тему «Управління соціально-економічною системою великого міста».
Володимир Костерін. Бізнес філантропа
Однак не єдиним гуманізмом жива людина. У 90-х роках Володимир Костерін почав розвивати три основні напрямки свого основного (тоді) бізнесу: девелопмент, фінанси та мас-медіа. Про його успіхи в той період майже нічого не відомо, проте з початком нового сторіччя Костерін з'являється на людях. По-перше, з 2001 року він стає президентом «ТОНІС», який з 2000 року веде мовлення в Україні вже як єдиний загальнодержавний телеканал – маючи власну ефірну частоту, а також ліцензії на супутникове та кабельне мовлення. Після реорганізації формату в 2002 році, «ТОНІС» охоплював глядацьку аудиторію в 18 мільйонів осіб – і вибився до найприбутковіших (для рекламного бізнесу) телеканалів України. При цьому ЗАТ «ТОНІС» і газета «24» входили до складу холдингу «Медіа Дім», що належав Костеріну,
По-друге, Володимир Костерін стає співвласником (можливо, основним власником) інвестиційно-будівельної компанії «Столиця-груп», яка була створена Валентином Ісаком на базі тресту «Київміськбуд-1», у якому той раніше працював головним інженером. Серед інших акціонерів «Столиці-груп» називали: Олександра Сохацького, Василя Товстого, Андрія Заїку, Михайла Шпільмана, відомих київських забудовників Олександра Меламуда та Гарика Корогодського, а також тодішнього заступника голови правління АТЗТ «Київсоюздорпроекту» Івана Кравця (став ним після підприємства). Ця строката компанія не завжди уживалася між собою (у 2005-2006 році стався конфлікт між Ісаком та Корогодським), та й саме будівництво «Столиця-груп» не завжди вела якісно та успішно, проте їм вдавалося отримувати у київської влади під забудову значні території на Подолі, Оболоні та інших.
Тоді ж прізвище Костеріна з'являється у списку акціонерів АКБ «Трансбанк», при цьому 2006 року він був власником найбільшого пакету 18,57% акцій. До 1994 року банк називався «Київшляхбанк» та був заснований концерном «Укрдорстой», який залишився і одним із основних акціонерів «Трансбанку». Саме із цим банком і був пов'язаний високий зліт, а потім стрімке падіння Володимира Костеріна.
Як було зазначено вище, Костерін з 1997 року активно «гасив» серед благодійних і гуманітарних організацій, пов'язаних із західними фінансовими та політичними інститутами.
Крім того, це дозволяло йому обиратися головам і почесним керівником тих організацій, яким він надавав спонсорську допомогу (або знаходив для них спонсорів). Завдяки цьому, а також підтримці братів Кличків (докладніше про них читайте у статті Віталій Кличко. Темне минуле «що дивиться у завтрашній день»), він, зокрема, у 2006-2008 році обирався президентом Федерації боксу України, а у 2016 році він став Почесним президентом Української федерації Го (така гра). Проте Костерін нерідко отримував від благодійності та пряму вигоду – як у випадку із фондом «Україна-3000».
Цей фонд було створено 2001 року для фінансування різних гуманітарних та культурних проектів, а 2005-го його очолювала дружина президента Катерина Чумаченко, знайома з Костериним ще до «воцаріння» Віктора Ющенка. І 2006-го фонд провів всеукраїнський збір коштів на будівництво т.зв. дитячої лікарні майбутнього. Як відомо, закінчився цей задум тим, що лікарню так і не збудували, а гроші були частково витрачені, частково з'їдені інфляцією. Але Skelet.Org має інформацію, що важливу роль у «освоєнні» зібраних коштів грав саме «Трансбанк». Обраний не лише через близьке знайомство Катерини Ющенко та Володимира Костеріна, а й тому, що «Трансбанк» брав участь (як касу) в інших гуманітарних проектах – схоже, що Костерін успішно прокручував через нього гроші українських сиріт та інвалідів.
Отже, зібрані у ході благодійних марафонів гроші у грудні 2006 року було перераховано фондом «Україна-3000» на рахунки «Трансбанку», де вони «застрягли» на два роки. За цей час трапилося чимало цікавого. Наприклад, 2007-го «Трансбанк» мало не продали бізнесменам з Південної Кореї, причому за дуже значну суму. Проте корейці звернули увагу на те, що «дута» капіталізація «Трансбанку» була досягнута за рахунок не лише масового залучення коштів різних фондів (насамперед «Україна-3000»), а й щедрої роздачі великих кредитів — насамперед будівельним компаніям, пов'язаним із акціонерами банку. У результаті вигідна для Костеріна та його компаньйонів мега-угода не відбулася, що запустило ланцюгову реакцію неприємностей. І його стан, що оцінюється в 2008 році в
Криза 2008 року так боляче вдарила по будівельному бізнесу, що повернення кредитів «Трансбанку» виявилося проблематичною, і потрібно було рятувати вже сам банк. На щастя, дружба з дружиною президента допомогла «Трансбанку» отримати бюджетне рефінансування, яке тоді уряд зробив на підтримку основних банків. Але Костеріна та компаньйонів підвела жадібність: вони почали банально виводити гроші за кордон. А тут ще, як на зло, громадськість підняла скандал про долю грошей, зібраних для так і не збудованої «лікарні майбутнього»! І в результаті вже за наказом самого Віктора Ющенка до «Трансбанку» набула ревізія СБУ, а також було проведено обшуки у квартирі Костеріна та інших керівників банку.
Також під час перевірки було з'ясовано, що з початком кризи Володимир Костерін та інші акціонери банку почали видавати кредити самі собі, під заставу акцій своїх компаній. Зокрема, Костерін заклав у своєму «Трансбанку» 96% акцій свого ж «Медіа Дома»! При цьому ці акції потім були перезакладені у Нацбанку під час отримання рефінансування.
Щоправда, карати банк не стали – лише «налякали», і одразу після цієї перевірки «Трансбанк» перерахував на нові рахунки «лікарні майбутнього» в казенному «Укрексімбанк» 83 мільйони гривень (з 115 мільйонів, що залишилися).
Але потім виявилося, що «Трансбанк» почав переводити «Укрексімбанку» не живі активи (гроші), а переважно акції закладених у нього компаній. А ще в ході маніпуляцій з акціями, Костерін став основним власником «Трансбанку», до кінця 2009 року володіючи на той час 11,44% його акцій безпосередньо і 72,93% через ТОВ «Консалтингова компанія «Партнери».
А перед цим відбулася ще одна афера: акціонери «ТОНІС» провели додаткову емісію акцій, що скоротило розмір закладеного капіталу вдвічі – до 48%. Таким чином, контрольний пакет телекомпанії було повернуто Костеріну, він же став майже одноосібним власником «Трансбанку», а державі лише насипали повний короб активів, що знецінилися. Однак урятувати бізнес-імперію Костеріна було вже не можна, вона розвалювалася. Ще в лютому 2009-го Костерін без жодних попереджень закрив видання «24», звільнивши без вихідної допомоги (і не виплативши затриману зарплату) 200 журналістів та верстальників. А потім почав втрачати і «ТОНІС»: у лютому 2010 року у Голосіївському суді столиці розпочалися судові розгляди «за фактом підробки документів». Костерін заявив, що «донецькі» хочуть відібрати у нього бізнес, розпродав його залишки («Столиця груп» через «BT Invest» купив бізнесмен Раймондас Туменас, а «ТОНІС» Олександр Янукович), покинув «Трансбанк» (закритий у 2011) і поїхав до Швейцарії.
Гази ваші – гроші наші!
У Швейцарії на нього вже чекав новий проект: Міжнародний фонд «Скорочення ризиків», відкритий 15 січня 2010 року. Говорили, що для його створення використовували частину тих грошей, виведених з України під час кризи 2008 року. Крім того, у червні 2010 року між «Скорочення ризиків» та «Фондом Гаврилишина» було підписано договір про стратегічне співробітництво. В обмін на всебічну підтримку Гаврилишина, Костерін приєднався до його улюбленої програми – розвитку скаутської організації «Пласт», дуже популярної в українській діаспорі Нового Світу, яка тепер розвивається і в Україні.
Гаврилишин знову став головною паличкою-виручалочкою Костеріна. Справа в тому, що зв'язки цього гуманітарного патріарха були величезними. Завдяки Гаврилишину, у фонду «Скорочення ризиків» невдовзі з'явилися такі партнери, як Міжнародний фонд «Єдиний світ» та форум «Глобальні ініціативи Клінтона» — завдяки яким він вступив до клубу світових глобалістів, через яких він міг досягти аудієнції західних політиків та олігархів. І завдяки Гаврилишину, який був членом Римського клубу, Костерін зміг створити собі безпрограшне амплуа ентузіаста екологічного руху та «зеленої енергетики».
Володимир Костерін: екологічно чисті афери
Варто зауважити, що до екологічної тематики Костерін звертався і раніше: 2003 року він вступив до Партії Зелених (ПЗУ), а 2006-2009 років очолював її. Однак тоді це був для нього суто політичний проект, причому невдалий: двічі беручи участь у виборах, ПЗУ не набрала й одного відсотка, після чого Костерін до неї охолодів. Але, звернувши свій погляд на Захід, Костерін побачив, що на екології можна мати великі гроші.
За його власними захопленими заявами, західні країни та міжнародні організації готові виділяти для вирішення глобальних екологічних проблем понад 100 мільярдів доларів щорічно – і більшість цих коштів освоюються через спеціальні фонди. Крім того, величезні суми виділяються на розвиток нових екологічно чистих технологій. Здається, що далі не треба пояснювати, для чого саме Володимир Костерін створив свій фонд «Скорочення ризиків», у програмі якого він так хитро зібрав питання екології, інновації «зеленої енергетики» та перспективи «єдиного суспільства».
Заодно це могло б допомогти Костеріну тріумфально «повернуться» в Україну в новій якості. Повернуться не в прямому розумінні (він не в бігах і половину часу проводить у Києві), а як бізнесмену, громадському діячу і, можливо, політику. Справді, розгубивши свій бізнес у 2009-2011 роках, Костеріну буде непросто створити в Україні щось прибуткове – адже всі відомі хлібні місця вже зайняті, і за них гризуться набагато сильніші люди. Але його «зелені інновації» — це майже неосвоєна цілина, тим більше, що фонду нічого виробляти і будувати і не потрібно, достатньо прокручувати чужі гроші у різноманітних програмах.
А ще можна підзаробити банальним сутяжництвом: так, на початку 2016 року експерти та юристи фонду «Скорочення ризиків» розпочали масовану атаку на Трипільську ТЕС – що виробляє понад половину всієї електроенергії у Київській області.
Вони брали аналізи ґрунту, повітря та води, оприлюднили цифри забруднення природи та заявляли, що ТЕС має виплатити мешканцям навколишніх селищ по півмільйона гривень компенсації кожному. Додаючи при цьому, що експерти та юристи фонду з радістю нададуть їм свою допомогу у судовому процесі. У разі фонд може заробити як прямим наданням послуги (частка юристів), і примусом власників ТЕС до якогось вигідного «компромісу». Ні, йдеться не про банальний відкупний хабар, а про, наприклад, підписання з фондом контракту на розробку технології зменшення шкідливих виборів. А там уже нехай ТЕС вирішує, що їй коштуватиме дешевше! Так, такий собі екологічний рекет.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!