Володимир Сацюк: забутий «отруювач» Ющенка. ЧАСТИНА 1

Володимир Сацюк

Головним підозрюваним у «діоксиновій справі» всі ці роки був і залишається колишній заступник голови СБУ Володимир Сацюк, на дачі якого нібито і отруїли Віктора Ющенка. Після своєї вимушеної втечі до Росії, де він отримав погони генерала ФСБ, Сацюк уже повертався до України у 2011 році, і навіть намагався балотуватися до Верховної Ради. Тоді в нього нічого не вийшло, проте він намагається знову, приєднавшись до нинішнього потоку політичних емігрантів, що повертаються. А його син Владислав уже пішов стопами батька і збирається балотуватися на парламентських виборах по 62-му мажоритарному округу.

Володимир Сацюк може розраховувати на те, що всі підозри на його адресу, як і справа про отруєння Ющенка, давно вже стали неактуальними. Адже ця справа була розвалена і перетворена на «діоксиновий балаган» самим Віктором Андрійовичем, який кілька років роздмухував зі своєї загадкової недуги політичний фарс. Але з відходом зі сцени Ющенка українці швидко забули і про колишнього президента, і про його бджіл з горщиками, і про його отруєння нібито величезною дозою діоксину – який наполегливо не хотів виводитися з його організму до самих виборів 2010 року. Другий фігурант цієї справи, Ігор Смешко, вже й сам балотувався у президенти, а тепер іде зі своєю партією на парламентські вибори – причому до неї вирішив приєднатися його колишній заступник. Більше того, Володимира Сацюка називають касиром партії «Сила та честь».

Так само було забуто питання, на яке так ніхто і не дав прямої чесної відповіді: а навіщо, власне, «народний кандидат» Ющенка, який щодня таврував «режим Кучми», вирушив на дружню вечерю з двома «ланцюговими псами» свого ворога? Причому Сацюк і Смешко тоді не просто очолювали СБУ, вони вважалися ставлениками Віктора Медведчука – найненависнішого ворога «помаранчевих».

Напівофіційна версія від команди Ющенка говорила, що «українська месія» поїхала домовлятися з ними про «перехід на бік народу». І в це повірили багато фанатів «помаранчевої революції». Ось тільки, як з'ясував Skelet.Org, це була далеко не перша зустріч Ющенка із Сацюком На момент злощасної вечері (5 вересня 2004 року) вони були давніми і добрими знайомими, практично «кентами» — про що красномовно свідчить фотографія з їхньої «рандеву» на дачі Сацюка, де той по-дружньому поклав руку на плече Ющенка (що дозволялося лише друзям Віктора Андрійовича). Фото, зроблене Давидом Жванією, викликало й деякі інші питання – наприклад, хто був п'ятим учасником цієї зустрічі? Можливо, п'ята чашка з світлішим чаєм належала Томасу Цинцабадзе – людині, яка залишилася за кадром цієї скандальної історії як «шофера». Пізніше Цинцабадзе стверджував, що давно був близьким знайомим Сацюка, і що це був не перший раз, коли він возив до нього на дачу Віктора Ющенка.

Віктор Ющенко, Володимир Сацюк та Ігор Смешко Та сама вечеря на дачі Сацюка

«Люди за кадром» Давид Жванія та Томас Цинцабадзе разом із Віктором Ющенком після вечері на дачі Сацюка. Майбутній президент здоровий та веселий

Сацюк Володимир Миколайович народився 11 березня 1963 року у містечку Малин Житомирської області. Після школи він вступив до місцевого ливарно-механічного заводу учнем фрезерувальника. Судячи з його біографії, Сацюк з якоїсь причини запізнився на термінову службу в армії. Обидва свої заклики 1981 року він пропустив, як і весняний 1982-го, продовжуючи працювати на заводі, а ось з осені 1982-го по весну 1987-го він навчався у Київському вищому загальновійськовому командному училищі імені Фрунзе (закрито в 1992 році). мови». Після закінчення училища до 1994 року Володимир Сацюк проходив службу в армії: спочатку в Радянській, а потім… а ось потім якось незрозуміло, бо ця сторінка його біографії була «засекречена», коли він згодом у «нульових» працював заступником голови СБУ.

За інформацією джерел Skelet.Org, Сацюк був офіцером чи ГРУ, чи КДБ – словом, радянських спецслужб. Водночас, це могло бути лише легендою, створеною пізніше для того, щоб Сацюк зміг отримати керівну посаду в СБУ. Залишається під питанням, де і кому він служив з 1992 по 1994 рік – Україні чи Росії? Звідси інформація про те, що Сацюк був «засланим козачком» вже російських спецслужб, що підтверджується іншою інформацією, про те, що після своєї втечі до Росії він став радником директора ФСБ у чині генерал-майора цього відомства.

Але найцікавіше ось що: у Київському командному училищі Сацюк навчався разом з Ігорем Потапенком та Сергієм Федоренком, і саме ці двоє відіграли у його житті дуже важливу роль – вивівши його у великий бізнес та велику політику. Причому повідомлялося, що Потапенко та Федоренко теж мали безпосереднє відношення до спецслужб (все ж таки навчалися на розвідників), а головним у їхній групі був Потапенко – адже він і почав їхній бізнес.

Сергій та Олександр Федоренко

Ігор Потапенко

Поки колишні комсомольці та комуністи переховували до комерційних банків «золото партії», ця трійця працівників спецслужб зайнялася торгівлею цукром. Ходили чутки, що свій перший цукор вони нібито «тирили» чи то з армійських складів, чи то з Держрезерву, увійшовши в частку з високопоставленими офіцерами служби тилу. Ну а офіційно, 1992 року Потапенко, який звільнився з армії у зв'язку з надходженням до МДІМВ (відомий «інкубатор» кадрів для спецслужб), створив українсько-російське підприємство «УкрРос». З України до Росії возили цукор та олію, а назад нафтопродукти. Через два роки Потапенко залучив до цього бізнесу своїх друзів по військовому училищу Сацюка та Федоренка, які заради цього звільнилися з армії (української чи російської?).

Так, 1994 року Сацюк став заступником директора причетного до цього бізнесу СП «Тавр», а коли 1996 року «УкрРос» реорганізували (його російська частина злилася з холдингом «Розгуляй», а українська стала ЗАТ), то Сацюк став його гендиректором. Тоді ж Потапенко виділив гроші на покупку першого цукрового заводу — підприємства «Пальміра» в Черкаській області. Протягом наступних кількох років компаньйони купили ще п'ять цукрових заводів у Дніпропетровській, Харківській та Тернопільській областях, у 1997 році створивши на базі ЗАТ «УкрРоса» цілий холдинг, найбільшою компанією якого став «Цукровий союз «УкрРос». Його основним акціонером та головою ради став Федоренко, проте джерела повідомляли, що частину акція контролював і Сацюк, просто коли він став нардепом, а потім і заступником голови СБУ, то він «заховав» свій бізнес.

Шахраї у банку «Україна»

У другій половині 90-х бізнес у «УкрРоса» йшов фантастично добре — окрім цукру, холдинг почав займатися транспортними перевезеннями, газом та будівництвом. Експерти пізніше зазначали, що при цьому «УкрРОС» був однією з небагатьох компаній, яка не намагалася залучити гроші з боку та відмовлялася від подібних пропозицій. Зазвичай так чинили компанії з добрим власним фінансуванням, нерідко «тіньовим» — наприклад, відмиваючи гроші ОЗУ чи вкрадені державні фінанси. Звичайно, холдинг отримував щедрі грошові вливання з Росії від Потапенка (можливо, не тільки від нього), але все ж таки щодо «цукрового спецназу» були підозри. І як виявилося, цілком обґрунтовані.

У березні 1998 року Володимир Сацюк став народним депутатом від виборчого блоку Селянської та Соціалістичної партій. Кому саме цукрозаводчикам довелося «занести» за депутатський мандат Сацюка – головним «селянам» Довганю та Ткаченка чи лідеру соціалістів Морозу? На це питання є конкретна відповідь: серед засновників «УкрРоса» тоді опинилася Алла Олександрівна Пешко — завідувачка відділення Київської міської ендокринологічної лікарні, співвласниця багатьох різних фірм, яка заразом є дочкою Олександра Ткаченка. І це пояснює, чому мандатом справа не обмежилася: після того, як Ткаченко став головою Верховної Ради, Сацюку дали ще й портфель голови комітету з прикордонних та митних питань, Національної гвардії та національної безпеки. Ось так нікому раніше невідомий розвідник-цукрозаводчик раптом почав контролювати дві ключові теми: національну безпеку України та кордон із митницею. Але це був лише початок!

Алла Пішко

Навесні 1998 року в Києві було вбито батька української банківської системи Вадима Гетьмана – творця банку «Україна», який до самої смерті залишався його покровителем. Що, загалом, можна пояснити: саме через «Україну» щороку мільярдами лунали щедрі бюджетні фінансування державним та приватним підприємствам. Тож за контроль над цією годівницею боролися багато хто. І ось Гетьмана вбили, і буквально тоді ж у банку «Україна» з'явився новий начальник головного операційного управління Олексій Полєтуха. Так от він прийшов на це місце з посади директора ЗАТ «УкрРос» — йдучи в депутати, Сацюк посадив його у своє крісло, а потім пересадив у банк «Україна». Як йому це вдалося? О, тоді Сацюк був здатний і не таке! Щойно у Сацюка та Федоренка з'явилася у банку «Україна» своя людина, вони вирішили цей банк гарненько «подоїти».

Олексій Полєтух

Трохи передісторії: 1998 року уряд Пустовойтенка мав великі проблеми з грошима, адже держпідприємства вже не приносили колишній прибуток, а фірми олігархів ухилялися від податків. І Київ пішов на уклін до МВФ та Світового банку. Однією з умов надання траншей був продаж пакету акцій АКБ «Україна», який належав державі. Продаж 12,8% акцій банку розпочали у червні 1998 року, на Українській фондовій біржі, але чомусь його так і не продали. Потім, 10 серпня 1998 року продаж акцій було скасовано указам в.о. голови Фонду держмайна Бондаря, а 12 серпня голова правління «УкрРос» Федоренко надіслав офіційний лист прем'єру Пустовойтенку та віце-прем'єру Тігіпко з проханням передати цей пакет акцій в управління компанії «УкрРосГазСтрой» (дочірня фірма «УкрРос»). Як підставу було заявлено загрозу придбання цього пакету акцій «нерезидентом України». Тобто віддайте ці акції нам, бо їх куплять іноземці! Потім, 4 вересня, «УкрРосГазСтрой» направив лист до Фонду Держмайна з пропозицією передати компанії пакет акцій АКБ «Україна» як внесок до статутного фонду фірми, щоб Фонд Держмайна став співзасновником ТОВ «УкрРосГазСтрой» (на правах 47% акцій компанії).

Зазначимо, що все це почалося за кілька діб до «чорного понеділка» (дефолту в Росії), який потім дуже болісно вдарив і по українській економіці, викликавши сильну економічну кризу: лопалися банки, звалилася гривня, ціни на нерухомість впали в рази. Наче «цукрові спецназівці» щось знали. І ось 22 вересня (криза вирує, гривня падає) указом Бондаря 12,8% акцій «України» переходить до статутного фонду «УкрРосГазБуд».

Але найцікавіше було попереду! Тому що 11 жовтня той самий Бондар підписав розпорядження про вихід Фонду Держмайна з числа співзасновників ТОВ «УкрРосГазБуд». При цьому пакет 12,8% акцій банку «Україна» він залишив фірмі Соцюка та Федоренко, попросивши натомість лише сплатити вартість частки Фонду Держмайна у капіталі «УкрРосГазБуд» (47%).

Згодом виявилося, що «УкрРосГазСтрой» заплатив Фонду за цю частку 9 мільйонів гривень, та й ті були взяті як кредит у банку «Україна». Причому цей кредит не повернули – як і інші, взяті фірмами холдингу «УкрРос» у цьому банку. Що ж до 12,8% пакету акцій «України», реальна вартість якого була в кілька разів більшою, то вони перекочували до рук нових господарів. Їх розділили між скандальним нардепом Олександром Волковим (6%), Олександром Скринником (4%) та Аллою Пєшко (2,8%).

Із висновків спеціальної комісії ВР у справі банку «Україна», 2001 рік

У травні 1999 року було створено нову раду АКБ «Україна», до складу якої увійшли голова Нацбанку Ющенко, основний акціонер «України» Волков, міністр фінансів Мітюков, голова ради ЗАТ «УкрРос» Федоренко, президент «УкрРосГазБуд» Гончаров — а головою вони всі дружно обрали Володимира Сацюка. Який відразу призначив Політуху, що вже працював у банку, своїм заступником. Ось там, ще 1999-го року, Сацюк та Ющенко спрацювалися між собою. Наприклад, разом вирішуючи кадрові питання:

Тоді ж розпочалася агонія АКБ «Україна». Банк вирішили використати як основну касу виборчої кампанії Леоніда Кучми, причому ініціатором цієї ідеї був Волков – так він і одержав банк у своє розпорядження. Однак під цим приводом банк просто розграбували, одна гривня йшла на інтереси Кучми, а дві чи три розходилися кишенями шахраїв. Серед них були і Володимир Сацюк з Полєтухою та Федоренко, які виділили із коштів АКБ «Україна» кілька кредитів для свого холдингу «УкрРос» на загальну суму 31 мільйон доларів США та 21 мільйон гривень. Кредити «проблемні», які вони потім так і не повернули – адже пізніше Полєтуха став ще заступником голови ліквідаційної комісії банку «Україна» Русаліна. І це ще, що у Сацюк скористався банком «Україна» у тому, щоб купувати через нього за пільговим курсом долари, виділялися йому Нацбанком Ющенко.

Все це підписало вирок банку АКБ «Україна», який лопнув відразу після президентських виборів. Чому на чолі банку поставили Сацюка та інших «цукрових спецназівців», поки залишається незрозумілим – можливо через зв'язки з родиною Ткаченка, який тоді був спікером Ради. Ющенко брав участь у цьому як мінімум на рівні члена ради, тому він теж ніс свою частку відповідальності. Але пізніше Ющенко сам підрядився знайти покарати всіх винних у краху «України», чого він так і не зробив. Можливо, тому, що він і не збирався.

Сергій Варіс, для Skelet.Org

ПРОДОВЖЕННЯ: Сацюк Володимир: забутий «отруювач» Ющенка. ЧАСТИНА 2 

Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!