Володимир Стельмах
Усі роки своєї історії Національний банк України фактично був приватною лавкою кланів, інструментом для управління банківською та фінансовою системою держави у своїх інтересах. І понад 15 років із них справжнім господарем НБУ був Володимир Стельмах, всевладний «Дід», чиї довірені люди досі ще сидять у його кабінетах. І це саме до нього необхідно звернути всі питання про те, чому Україна завжди страждала від фінансових криз набагато сильніше за інші країни.
Володимир Стельмах. Екскурс у «тоталітарне минуле»
Задовго до того, як простий сільський бухгалтер Віктор Ющенко став президентом України, його земляк Володимир Стельмах, теж простий сільський бухгалтер, зробив шикарну кар'єру у Держбанку та Зовнішторгбанку СРСР. Адже вже в ті часи пробитися нагору з самого низу, не маючи протекцій та покровителів, було неймовірно важко навіть дуже талановитим людям. Але сектор свого запаморочливого успіху Стельмах ретельно зберігає досі разом з іншими таємницями свого життя.
Отже, Стельмах Володимир Семенович народився 18 січня 1939 року у селі Олександрівка Великописарівського району Сумської області. Як правило, ранньому періоду його біографії мало хто приділяє належну увагу, а дарма! Адже ось що цікаво: замість того, щоб у 18 років вирушити на 3 роки до армії (або на 4 на флот), Володя Стельмах якимось чином опинився у селищі Кіндратівка Горлівського району Донецької області, де вступив до гірничопромислової школи. Після закінчення якої у 1959 році півроку попрацював машиністом вантажного електровоза на шахті «Кондратівка-Нова», а потім повернувся до рідного села. Слід зауважити, що в ті часи в армію забривали навіть із плоскостопістю або парою відірваних пальців, а до тих, хто не служив, виникало багато питань. Цікаво, що на ці запитання відповідав тоді односельцям Володимир Стельмах?
Наступний запис у його біографії – навчання у Львівському обліково-кредитному технікумі (нині – Львівський інститут банківської справи). Але дивність: вона тривала з вересня 1960-го по квітень 1962-го. Два роки, навіть з урахуванням наявної за спиною гірничопромислової школи, це обмаль, та й хто ж отримує дипломи у квітні?
Проте, вже у травні 1962-го Стельмах влаштувався працювати в райцентр Ромни (Сумська область), кредитним інспектором у відділення Держбанку. За мірками рідного села він уже вибився в люди, але не на цьому не зупинився. Вступив заочно до Київського інституту народного господарства (нині – Національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана), і стрімко піднімався службовими сходами. З травня 1964 року Стельмах кредитний інспектор міського управління Держбанку, з листопада 1964 року перевівся до обласного центру економістом Сумської облконтори Держбанку СРСР, де з лютого 1967 року зайнявся місцем начальника відділу кредитування промисловості. А ще за два роки його перевели до Москви, в управління Держбанку СРСР, на посаду начальника відділу управління кредитування машинобудівної промисловості. Те, що його хтось тягнув, видно неозброєним оком. Але хто? Зрозуміло, що не дядько-агроном, а хтось, який мав вихід на Москву, чи навіть працював у Москві – бо на цьому кар'єра Стельмаха не зупинилася.
Ще раз подивимося на віхи молодості Володимира Стельмаха:
- 18 років – разом служби в армії міцний сільський хлопець навіщось поперся на Донбас, навчався у гірській школі, але пропрацював на шахті лише півроку і повернувся додому.
- 21 рік – шахтар-колгоспник, що не відбувся, поїхав навчатися на бухгалтера аж до Львова, де нібито отримав диплом технікуму менш ніж за 2 роки, причому у квітні.
- 23 роки - Стельмах влаштовується на роботу у відділення Держбанку в Ромнах (далеко від будинку), і раптом хтось дає стрімкий старт його кар'єрі банківського службовця.
- 25 років – Стельмах переводиться до Сум, в обласне управління Держбанку, де швидко доростає до начальника відділу.
- 30 років - Стельмаха переводять до Москви, в управління Держбанку СРСР, начальником відділу.
За особистостями таємничих покровителів Володимира Стельмаха є кілька суперечливих версій. Найбільш достовірні джерела skelet.org стверджують, що своєї кар'єрі Стельмах був зобов'язаний батькам першої дружини, інформацію про яку він завжди всіляко приховував (відомо лише, що у них народилася дочка, яка нині живе у Москві). Втім, довгий час Стельмах мовчав і про свою другу дружину — Ольгу Михайлівну Стельмах, і лише недавно стало відомо, що її рідним сином (і пасинком Володимира Стельмаха) є скандальний журналіст і депутат Ігор Луценко . За іншою інформацією, на рівні чуток, Стельмах нібито не навчався в жодній гірській школі, а «мотав термін» і дав згоду на співпрацю з КДБ – який нібито й забезпечив йому кар'єру і навіть подальшу роботу за кордоном (навіщо вніс «правки» до його біографії). Нарешті, вже чутки стверджують, що в молодого Стельмаха були покровителі з числа, скажімо так, його друзів з клубу за специфічними інтересами.
Ігор Луценко
І все ж, хто б не просував Стельмаха в керівництво Держбанку, його протеже зовсім не був послужливою посередністю. Усі визнають, що Володимир Стельмах має талант віртуозу фінансових операцій і стрижень хваткого господаря. Більше того, ця людина, яка майже 30 років пропрацювала в радянському Держбанку, в умовах абсолютно планової економіки, вже на початку 90-х виявив чуття фінансової акули капіталізму. Ось тільки всі ці таланти він звернув на користь не державі, а собі дуже часто на шкоду Україні та українцям. Збитки, що обчислюються мільярдами…
Але продовжимо вивчати московську кар'єру Стельмаха. В управління Держбанку СРСР вона трохи пригальмувалась, там Стельмах «застряг» на ціле десятиліття, очолюючи по черзі різні відділи: кредитування машинобудівної промисловості (з 1969), кредитування колгоспів (з 1970-го), кредитно-плановий відділ планово-економічного управління (з 1973). Після чого Стельмах «зник» цілих два роки: у його біографії лише зазначено, що він у цей час навчався на спеціальному факультеті Московського фінансового інституту (нині – Фінансовий університет при Уряді РФ), здобувши спеціальність «економіст міжнародних економічних відносин». Але при цьому не згадується, де і ким у цей час працював Стельмах – чи майже сорокарічний сімейний чоловік, який уже звик до способу життя високого начальника, два роки жив на одну стипендію? Але разом із цим знову постає питання, хто ж влаштував Володимира Семеновича на такий престижний спецфакультет, куди був величезний конкурс серед родичів та протеже радянських бонз? І хто потім влаштував переведення Стельмаха на роботу до Зовнішторгбанку СРСР, на посаду заступника начальника управління іноземних кредитів?
Нарешті, у лютому 1981 року Володимир Стельмах на кілька років вирушив у велике закордонне відрядження: економічний радник уряду Куби. На той час керівна робота за кордоном була неймовірно престижною, практично єдиною можливістю пожити за кордоном «як у кіно». Місце (країна) роботи мало велике значення: про Західну Європу можна було тільки мріяти, а Африка вважалася мало не посиланням. Куба ж, будучи таким собі соціалістичним тропічним курортом, перебувала в цьому місці десь посередині: прекрасне місце для безтурботного життя, але малоперспективне для тих, хто хотів «приборкатися» або затіяти якийсь свій маленький нелегальний бізнес. І то вірно, що можна було возити з Куби – сигари та ром? Так їх і так продавали у московських магазинах.
Схоже, що таємничий покровитель Стельмаха не мав достатнього впливу, щоб відправити його керувати торгпредством до ФРН або хоча б до Фінляндії. А 1985-86 р.р. і зовсім сталося щось, що спочатку перевело його з Куби до В'єтнаму (явна опала, хоч і за дуже високої зарплати в «чеках»), а потім і зовсім повернуло Стельмаха назад до Москви, назад до управління Держбанку СРСР. Причому навіть не на старі посади начальника відділів, а зі зниженням – до їхніх заступників. Чи то Стельмах щось чи то порадив президенту Нацбанку Куби, чи то попався на якихось махінаціях, а може, втратив вплив його таємничий покровитель – це залишилося невідомим. До списку можливих причин варто включити і охолодження відносин Стельмаха з його першою дружиною, що могло спричинити немилість з боку її рідні. Втім, могло бути і навпаки: причиною їхнього розлучення стала втрата родичів дружини свого колишнього становища.
І в результаті Стельмах був змушений опрацювати заступником в управлінні Держбанку (Центробанку) СРСР з квітня 1986 по березень 1992-го, без жодних видимих перспектив нового кар'єрного зростання. А після скасування навесні 1992-го союзного управління Стельмаха не запросили на роботу до російського. Тому 53-річний «професіонал» повернувся на батьківщину, вже в незалежну Україну, де відразу ж увійшов до складу правління Національного банку.
Володимир Стельмах
Володимир Стельмах. Господар НБУ
Володимира Стельмаха часто називали «хрещеним батьком» Віктора Ющенка – мовляв, він нібито сприяв тому, щоб його земляк, такий самий «геніальний бухгалтер із села», піднявся з низів і зайняв місце голови Нацбанку (НБУ). Насправді це не так, бо до 1992 року ці двоє титанів радянської банківської економіки взагалі не перетиналися. Коли Віктора Андрійовича 1985-го висмикнули з ощадкаси Ульянівки (Сумська область) нагору до Києва, Стельмах уже 4 роки як морочив голови братам Кастро на Кубі. Коли Ющенко у 1990-му став заступником голови правління банку «Україна», створеного суто київськими чиновниками «Агропромбанку», то Стельмах похмуро перебирав фінансові звітності в Москві – і не чув ні про яке майбутнє «української месії». Справжнім «хрещеним батьком» Ющенка був Вадим Гетьман, Стельмах же підключився до їхньої компанії лише на початку 90-х, однак одразу став домінувати в ній…
Існує думка, що Стельмаха запросив до Києва першого голову НБУ Володимира Матвієнка, який пішов зі свого дітища в березні 1992-го, але залишив там, таким чином, «свою людину». Матвієнко працевлаштував Стельмаха, щоб у майбутньому розраховувати на його допомогу – і, можливо, в цьому й полягала запорука подальшого успіху Матвієнка як банкіра (зокрема, засновника та власника «Промінвестбанку»).
Після відходу Матвієнка, кістяком керівництва НБУ та Мінфіну у 90-х роках була команда АКБ «Україна»: Гетьман, Ющенко, Коваленко, Кравець, Мітюков, з ними ж працювали майбутні скандальні банкіри Віктор Грибков та Ігор Францкевич. Все це були місцеві кадри з банківських структур колишньої УРСР. Але Стельмах, який прибув із Москви, чудово вписався в їхню команду – у всіх сенсах цього слова. Раптом виявилося, що його дванадцятирічний досвід роботи радником і заступником рівня Москви і закордону можна ефективно застосувати в НБУ, на недосвідчених «тубільців», які тільки вчора перебралися зі своїх Задріщинків до республіканського центру працювати в колгоспи «Агропромбанку», що кредитував. На їхньому тлі Володимир Стельмах справді виглядав досвідченим наставником — і він скористався цією нагодою на всі сто!
Володимир Матвієнко та Володимир Стельмах
1993-го, з початком «великих експериментів» в українській економіці, ролі в цій команді розподілилися так: Гетьман пішов з посади голови НБУ на дуже значну посаду голови комітету Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ), головою НБУ він посадив Віктора Ющенка (свого колишнього заступника по банку «Україна»). Але Віктор Андрійович все життя був м'якою глиною, з якої його наставники ліпили все, що хотіли: «видатного банкіра», «кращого прем'єра», «президента-патріота», «євроінтегратора» тощо. Тому під час перебування Ющенка на посаді голови НБУ (1993-99) стояло питання, хто керує самим Ющенком, а в результаті НБУ та банківсько-фінансовою системою України?
Навколо Ющенка склалися три центри впливу: його давній наставник Гетьман, його новий наставник Стельмах, а також «прозахідна коаліція» у складі колишніх радянських та незайманих українських представників дипломатичних служб та торгових представництв — через яких на Ющенка вийшли американці. І можливо, що вбивство Вадима Гетьмана у 1998 році було наслідком боротьби цих центрів. Адже, хоча його повністю повісили на виконавців (банду Кушніра), говорячи потім лише про «донецький слід», у вбивстві Гетьмана могли бути зацікавлені багато хто – у тому числі й Стельмах, який з цього моменту ставав практично диктатором НБУ, його господарем. До речі, про диктатуру Стельмаха це не гіпербола: він створив у Нацбанку жорстку вертикаль влади, яка замикається на ньому. Джерела skelet.org розповідали, що Стельмах вимагав від начальників відділів погодження з ним усіх важливих рішень, навіть якщо він у цей час був у відпустці на курорті.
Про «досягнення» Володимира Стельмаха у 90-х роках красномовно говорять три факти із сумного літопису української економіки. По-перше, це гіперінфляція 1992-94 р.р., до якої були безпосередньо причетні Віктор Ющенко, Вадим Гетьман, Володимир Стельмах, віце-прем'єр Віктор Пинзеник, прем'єри Кучма та Масол. Інфляція виникала не сама по собі, а була наслідком конкретних дій, які здійснювали ці високопосадовці. Серед них випуск НБУ трильйонів карбованців грошової маси (у тому числі для операцій через банк «Україна»), торгівля на УМВБ безготівковими доларами, подвійний курс валют тощо.
По-друге, у цей період українська валюта (карбованець) впала приблизно в 50 разів нижче за російський рубль — і ця тенденція збереглася на весь наступний період. Дійсно, адже ми забули про те, що карбованці на гривні в 1996 році змінювалися в співвідношенні 1 до 100 000, а ось російська деномінація рубля 1998 року проходила за курсом 1 до 1000. Для непосвячених людей ці цифри абсолютно нічого не значили.
По-третє, створена Стельмахом архітектура української фінансової системи виявилася дуже сильною залежною від російської: як тільки в РФ падав рубль, українська гривня теж плескалася в багнюку обличчям, іноді навіть без жодних видимих причин. Чи це було збігом або виконанням спецзавдання Москви? Вперше це сталося під час кризи 1998 року: дефолт у Росії раптом з усього маху вдарив по Україні, ніби їхні економіки були «спареними». Однією з головних причин цього був запуск штучного «українського дефолту» в ручному режимі, здійснений з ініціативи керівництва НБУ (Ющенко, Стельмах). Власникам українських облігацій оголосили, що виплати відкладаються — і вже наступного дня гривня полетіла вниз, а ціни в магазинах вгору. При цьому Володимир Стельмах використав цю ситуацію, щоб взяти під жорсткий контроль НБУ (тобто свій) оптовий продаж валюти. Однак за півтора роки кризи гривня все одно впала майже в 2,5 рази: навесні 1998-го долар коштував 1,87 гривні, взимку вже 3,42 гривні, а до кінця 1999-го 4,52 гривні. Це падіння було тим дивнішим (якимось штучним), що в країні гостро не вистачало цих самих гривень, через що почалася серйозна криза неплатежів. І тривав він до початку 2000 року – коли Ющенко, який став прем'єром, почав щедро виплачувати всі заборгованості з грошей, надрукованих Нацбанком, в якому Стельмах вже виконував обов'язки голови, при схваленні міністра фінансів Мітюкова (з команди банку «Україна»). А це вже чітко нагадувало частину великої політичної змови.
Сергій Варіс, для skelet.org
ПРОДОВЖЕННЯ: Володимир Стельмах: батько української «банківської мафії» ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!