Володимир Зубік
Хоча він входить до сотні найбагатших людей країни, більшості українців його ім'я ні про що не говорить. Але й сам Володимир Зубик теж не прагне всенародної слави. Йому цілком вистачає прокльонів ошуканих ним покупців квартир у його ЖК, які найчастіше просто непридатні для нормального проживання. А ще йому не хотілося б, щоб усі згадали, звідки він узяв гроші на свої скандальні забудови, що нищать пам'ятки архітектури чи порушують усі норми безпеки. Чи значну частину свого життя він був «аборигеном» далеких офшорних островів, а отримавши українське громадянство і купивши мандат нардепа, він одразу став першою «перелітною тушкою» Верховної Ради.
Ревізор з Кабо-Верде
Майбутній олігарх Зубик Володимир Володимирович народився 28 лютого 1958 року у Львові, у родині радянських спеціалістів. Втім, про своїх батьків, а тим більше про рідню своєї першої дружини, він ніколи не розповідав - можливо, щоб не розкривати секрет свого успіху. Адже Зубик завжди запевняє, що досяг всього своїми руками і розумом, хоча це зовсім не так. Розум і руки в нашій країні стоять небагато, якщо до них не прикладено потрібних зв'язків і прибуткових схем. Ось про них ми вам і розповімо!
1975-го року, після закінчення школи, батьки відправили юного Володю навчатися у досить нудний для підлітка Львівський торговельно-економічний інститут (нині – торговельно-економічний університет), на ще нуднішу спеціальність «організація механізованої обробки економічної інформації». Військової кафедри в ньому не було, тож Зубіку потім довелося ще два роки служити в армії — точніше, на флоті. Поки два, а не покладені морякам три, або не один (як зазвичай після інституту), він не пояснив.
Демобілізувавшись 1982-го, Зубик влаштувався бухгалтером у Трест їдалень Львова — місце малоперспективне, а зарплата маленька. Але вже менш як через рік його було призначено ревізором Управління громадського харчування Львівського облвиконкому. Ця посада була вже не просто хлібною, а давала можливість познайомитися з багатьма дуже корисними людьми – і лише Зубик стояв між ними та слідчими ОБХСС. Цьому несподіваному кар'єрному стрибку сприяли родичі його першої дружини Олени Євгенівни Петрук. Відомо, що її батько працював у якомусь львівському НДІ, а ще в неї були родичі в Угорщині, до якого Зубік із дружиною зачастили відразу після весілля. Варто зауважити, що на той час таке вільне перетинання кордону в гості до рідні було доступне лише для закарпатських сімей – тобто, ймовірно, родина його дружини родом звідти. До речі, Зубік згодом мав якийсь будівельний бізнес в Ужгороді та Мукачевому…
Гроші у ревізора водилися завжди, і гроші чималі! Насамперед, Зубик втілив у життя свою мрію про власний будинок, оскільки у квартирі на п'ятому поверсі йому було дуже тісно. Тесть отримав на себе ділянку під Львовом, проект будинку склав сам заступник начальника архітектурного управління облвиконкому Олександр Матвєєв, а Зубик наймав будівельників та стежив за роботою. Будинок збудували за «європейським проектом», на три поверхи, з 14-метровим басейном! Це, нагадаємо, була середина 80-х, коли подібні хатинки ще звертали на себе увагу відповідних органів. А це означає, що Зубік та його рідня мали у цих органах дружні зв'язки.
З початком «перебудови», клопоту у ревізора Зубіка різко побільшало. Тоді вже склалася торгово-господарська мафія (фундамент майбутньої бізнес-еліти), яка взялася за масштабний дерибан країни. Зокрема, через систему громадського харчування виводили (списували) великі обсяги м'яса, олії, цукру та всякого дефіциту (навіть серветки для їдалень), які потім або реалізовували через кооперативи, або вивозилися до інших регіонів СРСР і навіть за кордон. Зубику потрібно було просто заплющувати на все це очі, отримуючи «відкати». Однак, погодьтеся, що розмір цих «відкатів» у ревізора, хай і старшого, був все ж таки обмежений - тим часом, як свідчили джерела, що знали Зубика, грошей у нього було не просто багато, а дуже багато! А отже, він та його рідня теж брали участь у якихось схемах, збиваючи стартовий капітал та розширюючи свої зв'язки не лише в Україні, а й за кордоном. Ця сторінка біографії Зубіка завжди опускається, вона ніби нікому нецікава і залишається сірою плямою з двома-трьома рядками.
1991-го року Зубік залишив роботу ревізора і вже офіційно став комерсантом, заснувавши МП «Прогрес», де був сам собі директором. А з 1993 по 1995 рік він керував СП «Оушен». Пошуки будь-якої інформації про них не увінчалися успіхом для Skelet.Org, А сам Зубик так і не побажав розповісти своїм виборцем, що і куди (звідки) він експортував-імпортував через своє СП «Оушен» у першій половині 90-х. Можна лише припустити, що імпортував багато й далеко, бо потім раптом вирішив виїхати за кордон для великого бізнесу.
Наступні десять років своєї біографії Володимир Зубік записав себе гендиректором представництва компанії «Уорлдуайд Нова Асошіейтс» у Львові. Її сфера діяльності була заявлена як «дослідження ринку та громадської думки». Компанія нібито американська, проте жодної інформації про неї на ресурсах США немає. Фірма з такою назвою фігурувала в одному із судових розглядів у Петербурзі в 2005 році як покупець деревини, при цьому в суді зазначили, що теж не знайшли у неї жодних реєстраційних даних у федеральній системі США. Як це розуміти?
Тут варто згадати про те, що 1996 року Володимир Зубик за власним бажанням відмовився від громадянства України, прийнявши якесь інше (не міг же він взагалі без громадянства залишатися!), а 1998-го він додатково отримав паспорт Кабо-Верде і навіть отримав там реєстрацію постійного проживання. І лише 2005-го Зубик вирішив знову стати українцем (і народним депутатом), і звернувся за відновленням громадянства України, що зайняло в нього близько року. Це підтверджує наведений нижче запит до відповідних органів:
А що таке Кабо-Верде? Це відомий офшор із майже нульовими ставками та такою ліберальною фіскальною системою, що він став однією з баз міжнародної корупції – за що у 2019 році було внесено до чорного списку ЄС. Придбати паспорт Кабо-Верде Досить просто: достатньо зробити інвестиції у розмірі від 200 тисяч у.о., зазвичай для цього купується будинок під офіс. Тож загадкова «Уорлдуайд Нова Асошієютс» цілком могла бути зареєстрована в Кабо-Верді чи іншому офшорі на краю південних морів – адже хто знає, скільки насправді Зубік іноземних паспортів! І це далеко не єдина офшорна фірма, яка працювала на його хитромудрі схеми.
Як стати «нафтовиком», чи забута справа «Лівелі»
Далі у біографії Володимира Зубика зазначено, що у 2005-2006 р.р. він був директором з економічних питань благодійного фонду «Світ дитини», після чого виправив собі український паспорт та надовго пішов у народні депутати (з 5 по 8 скликання). При цьому Зубик не соромився зізнатися, що у 2006 та 2007 роках отримав прохідне місце у партійному списку за «інвестиції» (купив), чому сприяв його давній бізнес-партнер Богдан Губський. "У мене з Губським були чіткі зобов'язання, це мільйони і мільйони", - розповідав він. Що за спільний бізнес у них був, Зубік не зізнався, проте відомо, що Губський у 90-х активно займався імпортом нафтопродуктів. Бінґо! Не дарма ж Зубік викреслив зі своєї офіційної біографії всі згадки про скандальні нафтові фірми. Ну що ж, заповнимо і ці прогалини!
Українсько-польське СП «Тайстра» (ЄДРПОУ 14299348) було створено ще 1992 року як фірма з оптової торгівлі всім поспіль. Інформація про його початкових засновників не збереглася, а потім їх склад неодноразово змінювався. Однак у ЗМІ називали такими Олену Зубик її сестру Ольгу Петрук, Андрія Зубика (рідний брат) та Ігоря Мирославовича Павлишина.
«Тайстра» виникла відразу після ухвалення закону «Про іноземні інвестиції» від 13 березня 1992 р, який звільняв такі СП від ПДВ та акцизних зборів. Завдяки чому безліч СП здійснювали надвигідні для себе операції експорту-імпорту, залишаючи державу, що розорялася, з носом. «Іноземними інвесторами» у «Тайстрі» стали поляки Станіслав Прейс та Піотр Бойко, які вклали у підприємство аж 400 доларів! Ким вони були Зубіку або його дружині, невідомо, але потім їхня частка перейшла до фірми «HALLPORT DEVELOPMENT LIMITED», зареєстрованої в британському містечку Берзлем, а основною частиною «Тайстри» на момент її закриття у 2015-му році володіла Ольшанська-Бохонько Олеся Ярославівна. Однак додамо, що оскільки з 1996 по 2006 рік Володимир Зубик абсолютно офіційно був громадянином не України, а якихось інших держав, то в цей період він також міг виступати в ролі іноземного інвестора.
Рід діяльності «Тайстри» у 90-х залишається невідомим (так само, як і у СП «Оушен»), оскільки сам Зубік тримає це у секреті, а журналісти нічого розкопати не змогли. Але Skelet.Org з'ясував, що про «Тайстр» на той час практично ніхто нічого не чув. А якщо точніше, то «Тайстра», як і «Оушен», не були прямими постачальниками товарів для підприємств чи держструктур України (як «Ітера», «Нордекс», ЄЕСУ та ін.), тому й не мелькали у документах та публікаціях. Але вони могли бути тихими посередниками, якими здійснювалися поставки за хитрими схемами.
На початку «нульових», фірма «Тайстра» та її численні дочірні підприємства реєструються в Полтаві, і вже відкрито займаються постачанням російської нафти на розташований в області Кременчуцький НПЗ. Точніше, нафту на завод постачала «Татнафта», у Кременчуці працювала її дочірня компанія «Укрптатнафта», а от «Тайстра» та інші фірми Зубіка служили лише посередниками та прокладками для схем ухилення від податків та акцизних зборів. Ці фірми відкривали офіси в орендованих кабінетах чи квартирах, де з майна у них були лише комп'ютер та пара горщиків з квітами – а через них проходили мільйони тонн нафтопродуктів, при цьому від сплати до бюджету відводилися мільярди гривень.
Серед цих фірм називали: ТОВ "Тайстра Полтава Експрес" (32753578), "Тайстра Полтава імпорт" (32753700), "Тайстра Полтава сервіс" (32753559), "Тайстра Полтава торг" (32753585), "Сан Тревел" (2357 (32844436), "Інтертехсервіс" (23809023), "Гео Альфа Деус" (38276530), "Тріумфвірат" (31035280), "Інтерліга" (37439842), "Таїз" (32635669) «Корунд» (37439784), «Топазія» (34612219) та скандальне «Лівела» (34612245). Їхніми засновниками та керівниками були Ігор Олександрович Столярчук, Олег Вікторович Васильович, Назар Городецький, вищезгадані Ігор Павлишин та Олеся Ольшанська-Бохонько, та інші близькі до Зубика особи. Сам же Зубік намагався не світити там своє ім'я безпосередньо – як і його партнер Губський, за допомогою якого ці афери здійснювалися до 2007 року (потім Зубік знайшов собі новий дах).
Втім, річ була не лише в обсягах. До скандалів привів сам метод ухилення від податків, який був шаленою юридичною аферою. Справа була ось у чому: у 2003 році термін дії закону про податкові пільги для СП минув, і тоді Зубик із компаньйонами вигадали більш ніж оригінальний хід, продовживши його дію виключно для своїх фірм (!) через рішення Автозаводського районного суду міста Кременчука від 19 січня 2004 року. Суд у своєму ухвалі роз'яснив, що це означає звільнення від сплати ПДВ, акцизного збору та податку на прибуток підприємства протягом ще 10 років. У березні 2005 року Вищий господарський суд підтвердив, що «держгарантії захисту інвестицій» щодо фірм Зубіка не можуть бути скасовані чи звужені. А у 2010 році той же Автозаводський районний суд підтвердив, що ці рішення зобов'язані до виконання. Це була вже не корупція, а якесь правове свавілля…
Про ці корупційні схеми не раз писали ЗМІ, про них робили заяви керівні особи, але з якихось причин вони продовжували працювати, лише періодично змінювалися які у них фірми. Невелика затримка у них відбулася лише 2007-го, коли контроль над Кременчуцьким НПЗ перейшов до Коломойського – але Зубик із ним швидко спрацював. Поставками нафти вже не обмежувалися, провертали крутіші схеми: отримані на заводі бензин і дизель оформляли на експорт, потім оформляли як куплені за кордоном та імпортовані. Але ось у 2010-му році скандал все-таки пролунав, та його головним фігурантом стала «Лівела». Ця фірма за три роки роботи сплатила до бюджету лише 1 гривню 82 копійки податків, повертаючи сотнями тисяч тонн нафтопродуктів. За твердженням Полтавського відділення Антимонопольного комітету, лише «Лівела» відвела від виплати до бюджету понад 3 мільярди гривень. Інші фірми Зубіка у 2003-2008 роках накололи державу ще на кілька мільярдів гривень. Адже вони займалися «безподатковим» імпортом і раніше. Просто вдумайтеся в ці цифри, вони можна порівняти зі станом найбільших олігархів!
Втім, скандал залишився лише скандалом, і ніхто не поніс жодної відповідальності за фактичну крадіжку. Хоча у справі «Лівели» навіть створили спеціальний слідчий комітет ВР на чолі з Романом Зваричем, його робота в результаті просто забуксувала. Це пояснювали не лише тим, що Володимир Зубик на той момент був депутатом «Партії Регіонів», і що його «Лівела» каламутила схеми вже під «дахом» Андрія Клюєва, а й що вона фінансувала виборчу кампанію ПР на місцевих виборах. А потім «Лівела» самоліквідувалася, Зубик заявив, що не має до неї жодного стосунку, зіцголови розбіглися і справу відправили на полицю.
І ось що цікаво: не встигла «Лівела» наприкінці 2010 року припинити свій шахрайський імпорт, як величезний контракт на постачання нафтопродуктів вартістю 19,4 мільярда гривень (!) отримала ще одна фірма Зубіка «Компанія «Інтергал» (ЄДРПОУ 35286991). Теж дуже цікава фірма: її рід основний рід діяльність заявлений як ... «Дослідження ринку та громадської думки». Прямо як у «Уорлдуайд Нова Асошіяйтс», представництвом якої Зубік керував майже десять років. Звідси можна зробити висновок: якщо компанія «Інтергал», яка «дослідила ринок», займалася перепродажем нафтопродуктів, то такою ж вигідною комерцією з уникненням оподаткування могла займатися і «Уорлдуайд Нова Асошієютс».
Михайло Шполянський, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Зубик Володимир: податковий махінатор та токсичний забудовник. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!