Владислав Атрошенко
За що мешканці Чернігова люблять свого мера Владислава Атрошенка? Секрет його успіху простий: якщо ви хочете, щоб пограбовані вами люди почали вас поважати і любити, роздайте їм гречку або відремонтуйте тротуар! Саме так сьогодні купують голоси українців народні депутати та градоначальники, які грають на їхній нужді та розпачі. Але Атрошенко досяг успіху не тільки в цьому, він входить до числа найвідоміших «повій» української політики: то він шалено виступав за Ющенка, потім став регіоналом, підніс золотий батон Януковичу і голосував за «закони 16 січня», а потім став не менш палким «порохоботом». Просто дивно, чому він досі не в лавах «слуг народу»! Може, ще не підібрав відповідний подарунок для Зеленського?
Якщо ви пам'ятаєте, у тій скандально-курйозній історії із золотим батоном спочатку довго не могли знайти його дарувальника, а потім і сам батон (його просто сперли «революціонери»), і лише через рік журналісти з'ясували, що його автором був голова спостережної ради «Хліба Києва» Атрошенко (сам він це заперечує). Однак приділяючи надміру уваги самому подарунку і стільки незвичайному способу підлизатися до президента, ми всі забували про те, що він подарував Януковичу лише один золотий батон – а ось собі він «напек» їхні десятки! І що найбіднішим обласним центром країни управляє один із найбагатших мерів України...
Владислав Атрошенко. Між рядками біографії
Атрошенко Владислав Анатолійович народився 5 грудня 1968 року в Чернігові, в дуже пристойній сім'ї: мама, Тамара Іванівна, була вчителькою в чернігівській середній школі №16 (де й навчався її син), а батько, Анатолій Федорович, інженером на Чернігівському заводі радіоприладів1994. Вони одразу взяли сина в кліщі тотального виховання, не дозволяючи йому розслаблятися на вулиці з друзями. Це дало свої результати: Владислав Атрошенко, як він сам зізнається, досі живе за суворим режимом та напруженим графіком, а ще він закінчив школу із золотою медаллю, що на той час було дуже непросто навіть для сина вчительки. Однак не варто вважати його якимсь «ботаном»! Судячи з бурхливої біографії Атрошенка, з якою ви зараз ознайомитеся, він є ерудованим пройдисвітом і рейдером, що має навколокримінальні зв'язки.
1986-го він вступив до Харківського авіаційного інституту (ХАІ, нині – Національного аерокосмічного університету ім. Жуковського), де з ним трапився незрозумілий курйоз. Хоча в інституті була одна з найкращих військових кафедр у СРСР (окремий навчальний корпус, невеликий навчальний аеродром з літаками), з якоїсь причини на другому курсі студента-відмінника Атрошенка раптом забрили в армію. Сам він запевняє, що у військкомат пішов добровільно – невже ось так узяв, кинув навчання, засмутив батька з матір'ю? Мабуть, він таки щось недомовляє! Наприклад, де саме він навчався — у Харкові на очному чи Чернігові на заочному? Це аж ніяк не формальність, як здається.
Після армії Атрошенку довелося розпочинати другий курс заново, тож ХАІ він закінчив лише 1994-го, зате з червоним дипломом спеціальності «системи автоматичного управління літальними апаратами». Який на той час був йому особливо не потрібен, бо Владислав Атрошенко на той час пішов у бізнес. У його біографії є один цікавий пункт: 1993-го Атрошенко працював економістом відділу валютних операцій Чернігівської філії акціонерного банку «ІНКО». Звучить це абсолютно безневинно, якщо не задаватися деякими питаннями. Наприклад, а як же його навчання у ХАІ? Очевидно, що вчився він таки заочно, у себе у Чернігові. Отже, у вільний від навчання час заробляв на хліб насущний. Але судячи з того, що офіційно працювати Атрошенко почав лише 1993-го, а до цього він три роки (після армії) займався «то тим, то цим». В принципі, теж нічого поганого в цьому немає, але друге питання: а як студент-заочник інженерного курсу ХАІ примудрився стати економістом комерційного банку? Причому, у «жирному» і «блатному» на той час відділі – у валютному!
Спочатку спробуємо знайти відповідь у схожих біографіях інших українських «діячів», чудову колекцію яких зібрав Skelet.Org. Наприклад, банкіра Андрія Оністрата, чия кар'єра почалася 1994 року теж у валютному відділі банку «ІНКО», куди він потрапив прямо з обмінного кіоску київської «братви». Оністрат теж не мав тоді жодної економічної освіти (він отримав її лише 2002-го), але для роботи у валютному банку «ІНКО» це й не потрібна. Пропрацювавши до 1996 року і голосно луснувши, «ІНКО» (мається на увазі українська частина цього московського банку) отримав репутацію надкорупційного та охоче співпрацював із ОЗУ. Майбутні олігархи прокручували через нього свої схеми, а бандити відмивали там гроші і змінювали валюту в особливо великих розмірах, саджаючи у валютні відділи своїх філій своїх людей. Такою людиною був Андрій Оністрат – і навіть дуже можливо, що такою людиною був і Владислав Атрошенко!
Однак у його біографії є ще один малопомітний, але важливий пунктик: в 1993-94 р.р. Атрошенко заснував якесь «багатопрофільне» підприємство, яке було частиною корпорації «УкрСибІкор». Вона було створено на початку 90-х харківськими корумпованими чиновниками обкому та міськвиконкому, розпочавшись як «Україно-Сибірська біржа», через яку зі складів Харкова вивозили цукор та олію (коли панував страшний дефіцит і це продукти були за талонами). Її першим президентом був Олег Таранов – тесть Євгенія Мураєва, з нею були пов'язані Євген Кушнарьов, Олександр Масельський та його зять Олександр Ярославський, Олег Дьомін та ін. До корпорації «УкрСибІкор» тоді приєднувалися безліч підприємств, проте приймали лише ті, які хоч щось означали в рамках великого та середнього бізнесу. Що ж таке міг тоді заснувати студент-заочник Владислав Атрошенко? Чому він не назвав, що це було за підприємство, чому не почав його розвивати, а пішов працювати в чужі? І чому він працював економістом у банку «ІНКО», а не в уже створеному тоді «УкрСибБанку», що було б логічніше? Тепер ви розумієте, як багато він ховає за мізерними рядками своєї біографії!
Друзі-губернатори
Секретом Атрошенка є і їхні давні дружні стосунки його родини з Миколою Бутком, якого деякі джерела Skelet.Org навіть називали його далеким родичем. Виявити їхній зв'язок не важко: у 1982-85 р.р. Бутко працював заступником директора та парторгом Чернігівського заводу радіоприладів, де й познайомився з інженером Анатолієм Атрошенком, батьком Владиславом Атрошенком. А з 1989 по 1994 рік Бутко був генеральним директором цього заводу, який він обліпив «кооперативами», довів до ручки і ледь не загубив зовсім. Примітно, що 1994-го разом із Бутком із заводу звільнився і Анатолій Атрошенко, який взагалі виїхав із Чернігова аж на Чорнобильську АЕС, де працював до 2008 року. А ось Бутко тоді вибрався до облради, працював там на керівних посадах, а 1999-го став головою Чернігівської ОДА. Одним із найгірших у її історії – і був звільнений зі своєї посади 2002-го після скандалу з крадіжкою грошей, виділених на реконструкцію Батурина. За інформацією ряду джерел Skelet.Org, Бутко виступав покровителем Владислава Атрошенка: спочатку витягнув сина свого старого друга з валютної каси та навколобандитського бізнесу, влаштував його у свої підприємства, потім поставив керувати аграрно-паливним бізнесом.
Микола Бутко
І ось 1994-го, закинувши на полицю отриманий диплом та залишивши своє таємниче «багатопрофільне» підприємство, Атрошенко отримав місце фінансового директора у ЗАТ «Селянський торговий дім «АГРО». Цікаво, що підприємства з такими ж назвами з 90-х років працюють у сусідніх областях Росії, тому не виключено, що всі вони були пов'язані між собою. Потім, 1995-го, він став фінансовим директором, а потім заступником гендиректора ЗАТ «Фалкон» (створено 1993-го, закрито 2005). Нарешті, 1998-го Атрошенко став головою правління ЗАТ «Агроенергопостач» (ЄДРПОУ 24840897), яке теж було закрито 2005-го, одночасно із ЗАТ «Фалкон», що навряд чи є збігом. Але продовжує діяльність однойменне ТОВ «Брокерська контора «Агроенергопостач» (31188925), де Атрошенко є бенефіціарієм.
За інформацією джерел Skelet.Org, ЗАТ «Агроенергопостач» успішно робило гроші на тому, що постачало ангаріям, що терпіли потребу, втридорого паливо і добрива в обмін на їх врожай, який потім вигідно штовхало трейдерам.
Маючи заступництво губернатора, робити це було досить просто, та й конкуренти їм не заважали. Владислав Атрошенко не лише добре на цьому піднявся, з цього підприємства він розпочав свій власний великий агробізнес, а також зробив собі імідж знавця паливних схем. Зрозуміло, паливом у значно більших масштабах тоді займалися крутіші люди Атрошенка, проте він умів себе піднести. Навесні 2002-го він вибрався до Верховної Ради по 207-му мажоритарному округу, і відразу вліз в оточення прем'єра Анатолія Кінаха, який тоді потребував своїх людей у парламенті. І Атрошенко, наобіцявши Кінаху підтримку, став радником президента УСПП (Кінах обіймав і цю посаду) з питань паливно-енергетичного комплексу.
Валерій Куліч
А ще саме у ЗАТ «Агроенергопостач» Атрошенко знайшов собі незамінного друга та компаньйона – Валерія Кулича, майбутнього губернатора Чернігівщини (2015-2018 р.р.). Кулич прийшов до «Агроенергопостач» 1999-го, був призначений його директором, і одразу ж тісно спрацював із головою правління.
Вже 2000 року Кулич та Владислав Атрошенко створили свою першу спільну фірму — приватне підприємство «Торговий дім «Сатурн» (ЄДРПОУ 31237165), із статутним фондом лише 100 гривень. Тим не менш, воно вже 20 років успішно займається вирощуванням олійних культур (перетворюючи Чернігівщину на пустелю), а його директор Михайло Бондар у 2015 році балотувався до обласної ради за списком БПП.
Дмитро Чернігівський, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Атрошенко Владислав: чернігівський «пекар» золотих батонів ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!