Яків Грибов: як горілчаний король став зерновим рейдером ЧАСТИНА 1
Українці та росіяни, які вірять у розрекламовану чистоту популярної горілки «Nemiroff», були б неприємно здивовані, дізнайся вони, з чого саме вона вироблялася, і які брудні війни роками вели між собою співвласники цієї відомої компанії. Тепер сторона, що перемогла, в особі проросійського бізнесмена Якова Грибова вирішила «віджати» собі ще й агрохолдинг «Росток». Для цього він залучив не лише професійних рейдерів із кримінальним минулим та загони озброєних «титушок», а й корумпованих прокурорів, «ручні» суди та навіть державні антикорупційні органи.
Те, що потім відбувалося на підприємствах «Росток-Холдингу» під час їхнього рейдерського захоплення, красномовно уособлювало весь бардак, що твориться в країні. Напівкримінальні структури діяли разом із правоохоронними органами, поліція та незрозумілі озброєні особи відтісняли народ, що обурюється, а тим часом на полях гнил так і не прибраний урожай. Винуватець же всього цього з усмішкою керував процесом із Росії, куди він втік ще 2017 року.
Яків. Грибів. Таємниці спиртового двору
Грибов Яків Семенович народився 27 травня 1964 року у військовому містечку Озерне під Житомиром (зараз там дислокується 39 бригада ВПС України). Його батько служив у військовій частині, а мати була вихователем у дитячому садку. Він має сестру Беллу Фінкельштейн, яка є бізнес-партнером брата і співвласником компанії «Nemiroff». Як ви напевно вже здогадалися, Грибов має єврейське коріння. Закінчивши в Озерному школу, Яків не захотів створювати сімейну династію військових і навіть «відкосив» від термінової служби, а натомість вступив на приладобудівний факультет Челябінського політехнічного інституту за спеціальністю «автоматика та телемеханіка». 1987 року за розподілом Яків Грибов був направлений на роботу до Хмельницького, в одне з НДІ. Однак із самого початку ця робота йому не сподобалася: нудно та мало платять. Зате він усі вечори проводив у більярдній, де потоваришував із такими ж аматорами великих грошей. І ось того ж 1987 року Яків Грибов став кооператором. Спочатку вони намагалися щось робити: робили музичні дзвінки для вхідних дверей та автомобільні клаксони, але справа якось не задалася. Тому, за даними Skelet.Org, Грибов з товаришами вирішили зайнятися комерцією, перепродаючи все: електроніку, продукти, автомобілі. Ось у ході цього першого досвіду бізнесу Яків Грибов зійшовся з хмельничанами братами Кіпішем — Анатолієм Зіновійовичем (1965 р.н.) та Віктором Зиновійовичем (1960 р.н.). Люди вони вкрай непублічні, про їхнє минуле взагалі нічого невідомо, тому про Кипишів ходили всякі розмови: наприклад, що у 90-х вони були пов'язані з місцевими ОЗУ.
Анатолій Кіпіш, партнер Якова Грибова щодо Немирів
Анатолій Кіпіш У 1993 році Яків Грибов та Анатолій Кіпіш заснували ТОВ «Містраль» (ЄДРПОУ 14145156), яке зайнялося торгівлею сигаретами та продуктами, а також зерном (переважно крупами). Якось у них з'явилася велика партія зерна, яку потрібно було кудись прилаштувати. І тут їм підвернувся Немирівський спиртовий завод, який на той час узяло під свій контроль сімейство Глусей.
Сім'я Глусей. У центрі — Алла Сигізмундівна та Степан Карлович Глусь, крайній праворуч — Олександр Глусь.
Глусь Степан Карлович з 1987 по 2006 рік працював директором цього підприємства, а його дружина Алла Сигізмундівна була головним бухгалтером. Свій родовід вони не оголошували, але відомо, що Алла Глусь була католичкою, а робітники називали їхнє сімейство «поляками», через що подальший конфлікт між Глусями та Грибовим прозвали «єврейсько-польською війною». Домінуюче службове становище Степана та Алли Глусь дозволило їм на початку 90-х фактично взяти спиртзавод під свій повний контроль, хоча формально він досі вважається держпідприємством. Потім за нього створили «горілчану артіль» у формі СП — з метою мінімізації податків, оскільки для «іноземного капіталу» в Україні надавалися величезні пільги. Але, як правило, для цього просто реєстрували фірму в Європі або США, і через неї заводили частку в СП.
У цьому випадку закордонними партнерами Глуся стали троє невідомих українських емігрантів (реальні співвласники чи підставні особи невідомо). Ось із цього СП і виріс Немирівський лікеро-горілчаний завод, який став першим підприємством компанії «Nemiroff».
Варто зауважити, що директорська сім'я мала у працівників заводу дуже погану репутацію. Шалена католичка Алла Сигізмундівна дістала всіх своєю напускною побожністю, причому лицемірно-фарисейською.
Наприклад, щоб заслужити її милості, робітникам доводилося вдавати, що вони теж ходять у місцевий костел святого Йосипа Обручника (головне було з'явитися там на очі Алли Глусь), до «нехристів» вона ставилася упереджено негативно і намагалася їх звільнити. Будучи головним спонсором та фактичним лідером католицької громади Немирова, Алла Сигізмундівна вирішила допомогти їй «повернути» будинок, у якому колись ще до революції 1917 року жили ксьондзи (будинок примикав до костелу). Ось тільки той історичний будинок давно знесли, а на його місці збудували дитячу музичну школу. І «горілчана королева» спочатку намагалася відсудити музичну школу на користь католицької громади, а потім досягла мирової угоди, за якою приміщення передавалося в арену костелу терміном на 49 років. Зрозуміло, доля дитячої музичної школи її хвилювала. Але найдивовижніше, що у 2011 році сімейство Глусей раптом вирішило зав'язати з католицтвом і перейшло до православ'я (в УПЦ МП). І це траплялося після того, як обраний нардепом за списком БЮТ Степан Глусь перебіг до Партії Регіонів. Батько та син Глусі відзначилися хамським ставленням до працівників заводу (аж до матюки), а також тим, що заборонили їм… хворіти. Точніше, оформляти лікарняний: із цією метою Степан Глусь особисто, підкупивши когось у Вінницькій ОДА, домігся незаконного розпорядження для головного лікаря Немирівської міської лікарні не виписувати лікарняні листи працівникам компанії «Nemiroff», за винятком необхідності їхньої госпіталізації. Але навіть якщо людина потрапляла в хірургію чи кардіологію, то начальник охорони заводу Василь Косорез (колишній міліціонер) відвідував їх, перевіряючи, чи справді ті лежать на ліжках у палаті, чи «придурюються» і «прогулюють». Під питанням і «унікальна якість» немірівської горілки, яка здебільшого є плодом уяви відділу маркетингу компанії. Справа в тому, що реклама «Nemiroff» завжди наголошувала лише на воді, що входить до складу цієї горілки — мовляв, вона особлива артезіанська, що створює неповторний смак! А от щодо спирту, то Немирівський лікеро-горілчаний завод завжди використовував звичайнісінький зерновий спирт: у кращому разі український, що виробляється на Немирівському спиртзаводі, але бувало, що й дешевший турецький (виробництва «Solomon's Bros.&Co»). Як це? Джерела повідомляли про деякі схеми, за якими на боці купували партії дешевого спирту, зокрема імпортного, і навіть низькоякісного, та був оформляли як продукцію Немирівського спиртзаводу, з усіма необхідними сертифікатами. Схожі схеми в 90-х широко використовували і на шахтах Донбасу, видаючи за здобуте донецьке вугілля куплене в Росії кузбаське (про це детальніше читайте в матеріалах про Віктора Нусенкіса и Юхим Звягільському). Але на Немирівському спиртозаводі ці схеми працювали й у ХХІ столітті — а, за інформацією Skelet.Orgпрацюють і сьогодні.
Таким чином, у горілці «Nemiroff» завжди був такий же спирт, який використовують і інші українські виробники алкоголю — анітрохи не унікальний. А заявляючи про наявність на заводі якогось спеціального німецького обладнання «з глибокого очищення», Глусі так жодного разу і не показали його журналістам. Втім, менеджери Грибова і Кіпіша, які змінили їх, теж не стали розкривати секрети виробництва «Nemiroff». До речі, існує експертна думка з приводу того, що «Nemiroff» розпочинав своє фірмове виробництво з перцевої горілки та різних ароматизованих настоянок: у такий спосіб заглушувався присмак низькоякісного спирту.
Отже, 1995 року Яків Грибов та брати Кіпіші запропонували Глусям як «давальницьку сировину» партію зерна. Глусям було потрібно не стільки саме зерно, скільки документація на нього — для фіктивного «виробництва» спирту, яким виступав привезений турецький. Доля самого зерна залишилася невідомою, а ось спирт вони перетворили на горілку, яку на ура розпродали Грибов та Кіпіші. З цього моменту розпочався перший етап їхньої співпраці, який закінчився тим, що Грибов і Кіпіші, які захопили у свої руки весь збут, за рік довели СП до банкрутства і привласнили його акції (що сталося з його акціонерами-емігрантами, невідомо). Опирався лише Степан Глусь, якому запропонували компромісне рішення: йому залишають 20% акцій і «садять» керувати виробництвом, а Грибов та Кипищі займаються усією комерційною частиною. Так 1997 року відбулося їхнє не зовсім добровільне об'єднання в компанію «Nemiroff», першим головою ради директором якої став Яків Грибов. До речі, назву вигадав також він: за основу Грибов взяв популярний тоді бренд Smirnoff. Причому вже відразу ж «Nemiroff» було оформлено на кіпрську офшорну фірму «Biostar Investments Ltd», творцем якої називали того ж таки Грибова — таким чином, горілчаним бізнесменам знову вдалося створити схему «мінімізації податків».
"Nemiroff" foreve
Чому Глусі погодилися на пропозиції Грибова та Кипишів? За неофіційною версією, на горілчане сімейство «наїхала» пов'язана з Кипишами ОЗУ, яка змусила віддати 4/5 бізнесу. І спочатку Грибов і Кипиши були представниками цієї ОЗУ в «Nemiroff», управляючими її активами. Конкретної інформації про це поки що немає, хоча ці чутки стверджують, що саме завдяки ОЗУ Грибов зумів вивести «Nemiroff» на російський ринок. Але, на жаль, ім'я цього угрупування залишається неназваним.
За офіційною ж версією, Яків Грибов і Анатолій Кіпіш виявили неабиякий талант комерсантів, який допоміг вивести «Nemiroff» до лідерів горілчаного ринку.
Тому вони взяли він функцію збуту продукції, та її виробництвом продовжили займатися Глусі. Ось тільки останні опинилися в прольоті і 1997 року, коли ділили акції «Nemiroff», і 2006 року, коли їх перерозподіляли. До речі, причина, через яку в 2006 році було здійснено «реструктуризацію» компанії, залишилася теж невідомою. За уривчастою інформацією, це стало наслідком розпаду чи трансформації тієї самої ОЗУ, під час якої її члени та «тіньові бухгалтери» легалізувалися у «шановних бізнесменів». Хтось із них продав свої акції «Nemiroff» Грибову та Кіпішам, внаслідок чого ті стали основними власниками компанії. І ось у 2006-му на Віргінських островах зареєстрували фірму Nemiroff Vodka Limited (NVL), на яку перевели всі активи кіпрського офшору Biostar Investments Ltd, який володіє акціями Nemiroff. Співвласниками NVL стали: Анатолій та Віктор Кіпіш (по 17,48%), Яків Грибов (20%), його сестра Белла Фінкельштейн (20%), а ось Степану Глусю залишили 25%. Щоправда, натомість його сина Олександр Глусь, який до цього обіймав посади керівника угорської та російської філій компанії, отримав посаду голови ради директорів «Nemiroff», яку йому поступився Грибов. При цьому Степан Глусь передав синові свій пакет акцій "в управління". Це було пов'язано з тим, що того ж таки 2006 року Степан Глусь купив собі місце у списку БЮТ і став народним депутатом. Потім він купив собі те саме 108-е місце і на виборах 2007 року, а ось у 2011-му році перебіг до ПР.
Також у 2006-му у Ліхтенштейні заснували фірму «Nemiroff Intellectual Property Establishment», на яку оформили всі права на товарні знаки. Втім, сам «Nemiroff» ніколи не дотримувався чужих прав, і на компанію кілька разів подавали позови за використання чужих брендів та дизайну (наприклад, горілки «Пшенична»). На період 2001–2008 р.р. припав розквіт «Nemiroff», а досягнуто він був багато в чому за рахунок експорту до Росії. Виходом "Nemiroff" на російський ринок особисто займався Яків Грибов, і це супроводжувалося численними скандалами. По-перше, Грибов залучив до реклами горілки Російську федерацію боксу (організацію, що найтіснішим чином пов'язану з різними ОЗУ), виступивши як спонсор боїв. І невдовзі на телеекранах росіян з'явилися логотип «Nemiroff» і настирлива реклама «медової з перцем», під якою тузилися боксери. Ось тільки пряма реклама алкоголю в Росії була заборонена, на що Грибов парирував, що це лише... маринований перець! Але довго обдурювати російських чиновників не вдалося, і незабаром Російська федерація боксу була змушена розірвати з "Nemiroff" контракт про спонсорство. Натомість в Україні цей метод використовували досить довго: зокрема, «Nemiroff» непогано рекламував себе на тлі братів Кличків.
Брати Клички та «Nemiroff»
Брати Клички та «Nemiroff» Потім Грибов підрядив для просування на російський ринок горілки «Nemiroff» дистриб'юторські компанії «Ротор-хаус» (Москва), «Євро-алко» та «Дуплет» (Петербург). Однак їхня співпраця завершилася тим, що Грибов банально «кинув» їх, розірвавши договори і не виплативши належні їм суми. Разом з іншими порушеннями (у тому числі щодо якості продукції) це призвело до того, що «Немировим» впритул зайнялися російські держструктури. А це збіглося з неприємностями, які обрушилися на компанію в Україні.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Грибів Яків: як горілчаний король став зерновим рейдером ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!