Юрій Колобов: фінансовий архітектор «донецьких сімей»
Знаєте, чим життя на Марсі відрізняється від правосуддя в Україні? Тим, що ознаки життя на Марсі, хай і мікроскопічному, таки знайшли, а от правосуддя в Україні як не було, так і не з'явилося. Особливо у справах таких vip-обвинувачених, як перші особи колишньої влади, яких уже навіть більше не шукають. Серед них і екс-міністр фінансів Юрій Колобов – близький друг Сергія Арбузова, хороший приятель Сашка Стоматолога, автор фінансових схем та афер, які завдали державі збитків у сотні мільйонів, якщо не мільярдів гривень. Наразі він гріється не на нарах у Лук'янівському СІЗО, а, за відомостями Skelet.Org, на сонечку в Іспанії, де вже давно чекає не екстрадиції, а отримання громадянства.
Юрій Колобов. Темне минуле світлої голови
Колобов Юрій Володимирович належить до тієї дуже невеликої соціальної групи українців, які не знали потреб та проблем із самого свого дитинства. А зобов'язаний він цьому своїй мамі Варварі Семенівні Шульц (1951 р.н.), яка в юності вибралася з рідного села Козинці (Вінницької області), вийшла заміж за молодого інженера Володимира Івановича Колобова (1948 р.н.), і переїхала в місто Павлоград (Дніпропетровськ). Там 8 квітня 1973 року і народився їхній син Юрій Колобов, який бачив сільське життя виключно з погляду відпочиваючого влітку у бабусі онука.
Колобов-батько працював простим радянським інженером, а ось Варвара Семенівна влаштувалася продавців, згодом піднявшись до завмагу. А радянський завмаг у 80-ті роки був набагато крутішим за нинішніх дрібних бізнесменів, оскільки можливість розпоряджатися дефіцитними товарами приносила йому не лише гроші (та інші дефіцитні товари), а й безліч корисних зв'язків. Ось тому дитинство і юність Юрія Колобова були позбавлені хіба що постійної уваги батьків, зайнятих своєю роботою – але не матеріальних благ, про які лише мріяла більшість його однолітків. А потім син завмага, який чудово розуміє перспективи комерції, вирішив здобути економічну освіту. Ось тільки вибрав для цього не зовсім профільний Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут (нині — Придніпровська державна академія будівництва та архітектури), в якому тоді тільки-но з'явилася кафедра економіки підприємств. Дивний вибір для молодої людини, у якої потім з'явився талант «фінансового архітектора» — чому йому не піти в Інститут народного господарства?
А потім, не без допомоги мами, Юрій Колобов влаштувався працювати у Приватбанку. Але тут у біографії Колобова починається плутанина. Там зазначено, що в період з 1995 до 2000 року він працював у Харківській філії «Приватбанку». А багато ЗМІ пишуть, що в цей же час його начальницею була Валентина Арбузова, яка взяла під своє крило кмітливого та послужливого молодого співробітника, і познайомила його зі своїм сином Сергієм Арбузовим, з яким Колобов стали друзями на все життя. Ось тільки насправді Валентина Арбузова з 1994 до 2006 року була директором Донецької філії «Приватбанку», та й її син теж був при ній, навчаючись у Донецькому університеті. Звідси можна зробити два висновки. Або Юрій Колобов насправді працював не в Харкові, а в Донецьку — ось тільки чомусь диплом про другу вищу освіту, здобуту в другій половині 90-х, має саме Харківський університет. Або його знайомство із сімейством Арбузови, яке, безумовно, відіграло у його кар'єрі вирішальну роль, відбулося набагато пізніше, і відбулося не так, як це описують українські ЗМІ. Тому постає питання, в чому ж причина цієї біографічної нестикування – неуважність журналістів чи спеціальне замовлення заплутати та спотворити минуле Колобова?
Валентина Арбузова
А ось ще одна «дивина»: 2000-го року Юрій Колобов переїхав до Києва (звідки?) і влаштувався працювати старшим менеджером у банку «Кредит-Дніпро», який належав Віктору Пінчуку. Здавалося, що якби Колобов був так пов'язаний із донецькою родиною Арбузових, то навряд чи він пішов би від них до Пінчука, з яким тоді Арбузови зовсім ніяк не перетиналася. Однак тут варто згадати епізод із біографії вже самих Арбузових, а саме: у період 1998-2003 р.р. Валентина Арбузова та її син Сергій Арбузов були причетні до низки шахрайських схем у Донецькій філії «Приватбанку», яка фактично працювала автономно від головного офісу «Привату» та була повністю під контролем «донецьких». Причому деякі схеми являли собою звичайне пограбування клієнтів: у них приймали на валютні депозити великі суми доларів, тільки самі депозитні рахунки так і не відкривали, а гроші привласнювали. Ці випадки тоді прозвали «банківським гоп-стопом». Тільки в Маріуполі подібним чином було «віджато» в ошуканих клієнтів понад 4 мільйони доларів! Також була інформація, що однією з особливостей цих схем було подальше звільнення співробітників, які безпосередньо займалися аферами, із зачисткою всяких слідів їхньої роботи в банку: залишалися тільки керівництво (Арбузови), яке потім відкупилося від кримінального переслідування, і касири-стрілочники, на яких звалювали всю провину. Можливо, саме у цих аферах і варто шукати причину дивних розбіжностей у біографії Колобова? Як знати…
Веб-мані-мані-мані
2001 року Юрій Колобов перейшов на роботу в АКБ «Сосьєте Женераль Україна», який був тоді ж куплений Сергієм Тігіпком та перейменований на «ТАС-Інвестбанк». За інформацією джерел Skelet.Org, робота Колобова в «ТАС» полягала у створенні деяких фінансових схем, призначених для виведення грошей в офшори. Але коли Тігіпка було призначено головою Нацбанку України (грудень 2002), то Колобов пішов до Ощадбанку, де зайняв крісло директора казначейства – і просидів на цій хлібній посаді до 2008 року. І ось що цікаво: на це місце його рекомендував Артемій Єршов, тодішній заступник голови правління «Ощадбанку», раніше відомий як один із заступників директора банку «Банкірський дім» — за свою майже кримінальну репутацію «Бандитський дім», який отримав прізвисько. А ось другим заступником «Банкірського дому» був Сергій Льовочкін. І ось такий факт: 2005 року, після зміни влади, з Банкової вимагали звільнення Колобова, називаючи його «донецьким». Але чому? Чи тільки за тісний зв'язок з Єршовим-Льовочкіним, чи за старі «ділки» з Арбузовими, а можливо, у Колобова існували й якісь інші зв'язки з «донецьким», які влаштувалися в Києві в 2003-2004 роках?
Як би там не було, але тодішній голова Ощадбанку Олександр Морозов відстояв Колобова як «ефективного професіонала». І лише навесні 2008-го «викорчували», можливо, на вимогу команди Тимошенко, яка прагнула взяти «Ощадбанк» у свої руки. Але Колобов лише пішов на підвищення: він у червні-грудні 2008-го очолив правління українського відділення "БТА Банк", одного з найбільших банків Казахстану, через який здійснювалося чимало корупційних фінансових операцій українських олігархів та кримінальних ОЗУ.
А потім у біографії цього віртуозу фінансових схем, що йшов нарозхват, з'явилася прогалина - на весь 2009 рік, аж до весни 2010-го. От був чоловік – і зник, наче втік. Але Колобов тоді не втік, а як стало відомо набагато пізніше, зайнявся електронними грошима. Точніше, боротьбою за монопольний контроль над цим різновидом платежів, який тоді був дуже популярним (і майже єдино доступним) серед зростаючої армії користувачів Інтернету. Причому, у цій справі Колобов брав участь не лише як досвідчений менеджер, а й як компаньйон, хоч і непрямий. Його мама Варвара Шульц та його кум Олександр Дубихвіст були співвласниками ТОВ «Парфе», яке своєю чергою було акціонером ПрАТ «Венчурний інвестиційний фонд «Європейські технології». Іншими акціонерами цього фонду були ЗАТ «Південно-Східна страхова компанія» Сергія Дядечка (за афери в банку «Союз» прозваного «чорним банкіром») та компанія «Нові технології», керована Іваном Аврамовим, що є компаньйоном відомого Юрія Іванющенка. Ну а "Європейські технології" разом із Quick Payment System Ltd стали засновниками "GlobalMoney" - компанії, яка спробувала вибити з українського ринку знамениту "WebМoney" і монополізувати в країні систему "електронних грошей".
Юрій Колобов: фінансовий архітектор «донецьких сімей»
Протягом 2009-2013 р.р. ці люди, в числі користуючись хтось своїми зв'язками, а хтось службовим становищем, влаштовували постійні «наїзди» на компанію «WebМoney». Спочатку її роботу блокували на підставі того, що в Україні немає закону про «електронні гроші», тому їй відмовили в ліцензії – однак одразу після цього ліцензію отримала «GlobalMoney», а її гарантом виступив «Ощадбанк»! Проте «WebМoney» через суди домоглася визнання того, що її «електронні гроші» насправді є легальною системою переуступки майнових прав, що підтверджуються електронними розписками, — словом, що жодної спеціальної ліцензії їй не потрібне. І тоді 2013-го до офісу «WebМoney» взагалі нагрянула Податкова та влаштувала там «маски-шоу».
Після 2014 року адміністративну підтримку «GlobalMoney» було втрачено, і її справи стали зовсім неважливими. А потім вона влипла у скандал, будучи звинуваченою у «фінансуванні тероризму»: річ у тому, що й у 2015 році компанія продовжувала свою роботу в Луганську та Донецьку, у тому числі за допомогою терміналів «24nonstop», роблячи туди з України та назад грошові перекази. В умовах, коли практично всі українські системи платежів та переказу грошей для населення там були заблоковані рішенням Києва ще з 2014 року, для «GlobalMoney» це стало просто золотою житловою. Але чому Нацбанк тоді «забув» про «GlobalMoney», заплющуючи очі на її незаконну роботу на територіях, не підконтрольних Києву? Мабуть, тому, що в НБУ ще залишалося чимало друзів і ділових партнерів Юрія Колобова та інших співвласників «GlobalMoney».
Юрій Колобов. Майже законний спосіб крадіжки
Щойно 2010 року до влади повернулися «донецькі», Юрію Колобову одразу запропонували посаду: заступника голови правління «Укрексімбанку», єдиним акціонером якого є Кабмін України. Зважаючи на те, що «Укрексімбанк» відіграє величезну роль у фінансових розрахунках зовнішньої торгівлі України та залучення іноземних інвестицій та кредитів, Колобову фактично вручили ключі від валютної скарбниці країни. А незабаром до нього приєднався Сергій Арбузов, який спочатку став членом наглядової ради банку, а потім очолив раду. Однак у грудні 2010-го Арбузов був призначений на посаду голови Нацбанку – і одразу взяв собі у заступники Юрія Колобова. Власне, з цього в ЗМІ й пішли чутки про їхнє давнє знайомство ще з 90-х років, проте чутки плутані та суперечливі. І вони лише посилилися, коли у грудні 2012-го їхній дует разом перейшов працювати до Камбіну: Арбузов віце-прем'єром, а Колобов – міністром фінансів.
Саме під час роботи на цих постах Колобовим було скоєно фінансові афери та інші дії, за які він згодом зазнає кримінального переслідування та буде прозваний фінансовим архітектором схем «сім'ї» Януковича, за якими виводилися гроші з України. Однак Колобов працював не лише на Януковичів (конкретно, на Олександра Януковича, з яким він потоваришував), а й на себе. Серед обвинувачень, що висувалися проти нього, озвучувалися два такі епізоди.
По-перше, це пряма участь Колобова як міністра фінансів в оформленні скандального російського кредиту на 3 мільярди доларів (за який зараз судиться Україна) під заставу спеціально випущених державних облігацій. Безпосередньо в цьому його провини немає, він лише виконував свої міністерські обов'язки за вказівкою прем'єра та президента, проте Колобов не втримався від «невеликої» (порівняно із сумою кредиту) махінації, під час якої російський VTB Capital незаконно отримав «гонорар» за розміщення цих облігацій у розмірі 450 тисяч доларів. У Skelet.Org є інформація, що значна частина цієї суми через певну схему потім опинилася на закордонних рахунках Колобова.
Друге звинувачення теж пов'язане з облігаціями, проте це вже була інша схема, і на ній Колобов «наварив» набагато більше. Вона почала здійснюватися ще під час перебування Колобова заступником голови Нацбанку Арбузова, а продовжилася, коли він сам очолив Мінфін. Суть афери полягала в тому, що Міністерство фінансів випускало серії облігацій (мільярда гривень) для збільшення капіталізації Ощадбанку, які потім запускалися в кругообіг, що завдає величезних збитків державі. Як приклад називався наступний епізод: отримавши облігації на суму 1,44 мільярда гривень, Ощадбанк продав їх практично за номіналом кіпрської компанії Qhenox Limited, яка потім продала їх Банку 3/4 за 1,64 мільярда, а той перепродав їх Укрексімбанку теж. Сенс цього хитрого ланцюжка – у розкраданні коштів та уникнення відповідальності. Дивіться самі:
- Ощадбанк абсолютно законно продає облігації кіпрської компанії за номіналом. Жодних претензій до керівництва Ощадбанку не виникає.
- Приватна компанія «Qhenox Limited» цілком законно продає ці облігації з націнкою 200 мільйонів гривень комерційному «Банку ¾». Як кажуть, нехай вільний ринок цінних паперів!
- «Банк ¾» вирішує продати ці облігації за стільки ж, скільки купив сам. Йому не можна буде висунути жодних звинувачень у спекуляціях, навіть просто в прагненні до наживи (яка не є злочином для комерційного банку).
- Державний «Укрексімбанк» викуповує облігації «за ринковою ціною», але не у «спекулянтів», а чесного «Банку ¾». Керівництву «Укрексімбанку» теж важко чимось звинуватити.
Здавалося б, усе законно та чесно, якби не одне «але»: компанія «Qhenox Limited» та «Банк ¾» це дві складові схеми Колобова, за допомогою якої він майже законно, але зовсім не чесно поклав до кишені 200 мільйонів гривень – вийнявши їх із казенного «Укрексімбанку». У цій схемі Колобова крім «Банку ¾» (голова правління – Вадим Іщенко) брали участь також компанія «Центральний брокер» біржової групи «Перспектива» (Сергій Антонов, Ірина Філіпська) та Нацкомісія з нагляду за ринком цінних паперів (НКЦПФР), очолювана Дмитром А. Іванющенко.
Адже це була не єдина схема, створена Колобовим у період його роботи в Нацбанку та Мінфіні! Існує і третє звинувачення, висунуте проти Колобова: про розтрату ним 220 мільйонів гривень, які він виділив на створення спеціальної телекомунікаційної мережі для «Укртелекому» в період його приватизації (ці роботи мав сплатити Ахметов, який його купував). Повідомлялося також, що подібні справи проти Колобова можна порушити ще не один десяток, оскільки Мінфін у 2012-2013 роках щедро фінансував й інші проекти олігархів. І це не рахуючи сотень мільйонів, «майже законно наварених» структурами Колобова на перепродажі облігацій. Дивно, але за таких «лівих доходів», і навіть задекларованих у 2011 році півтора мільйона гривень зарплати заступника голови Нацбанку та дивідендів від вкладів, Колобов не посоромився виписати себе ще 78 тисяч гривень матеріальної допомоги!
Міністри уряду Азарова: Петро Порошенко (Мінекономрозвиток) та Юрій Колобов (Мінфін)
«В'язниця» з видом на море
Слід зазначити, що створені Колобовим схеми працювали не лише на «донецькі сім'ї», а й на «реформаторів», що змінили їх у 2014 році. Так, повідомлялося, що їх новими учасниками стали компанія «ICU» і фонд «Інвестиційний капітал», що належать їй, і банк «Авангард», які належали новій господині Нацбанку. Валерії Гонтарєвій. Можливо, тому Колобов і зміг спокійно покинути Україну і виїхати до Європи. Де хоч і був тимчасово затриманий на запит Інтерполу в березні 2015 року, але радість українців, які шукають правди і справедливості, була марною.
Іспанія не поспішала з екстрадицією Колобова до України, оскільки його адвокати стверджували про «політичні переслідування», а українська сторона ніяк не могла нормально сформулювати переконливе кримінальне звинувачення. В чому причиною цього було небажання Генпрокуратури розкривати схеми Колобова, а також чіпати причетних до них осіб. А коли у травні 2015 року в Україні нібито від інсульту помер його колишній заступник Володимир Коцюба, який курирував у Мінфіні департамент фінансової політики, Колобов запросив у Іспанії притулку. Після цього відомості про нього стали дуже рідкісні та стрімкі. Повідомлялося, що Колобов був поміщений у спеціальний ізолятор із усіма зручностями та видом на море — що, втім, здавалося йому справжньою в'язницею після проживання на віллі з басейном, де його і затримали поліція. І ось неприємні новини: у січні 2016 року Національна судова палата Іспанії ухвалила рішення не видавати Колобова Україні, а у жовтні 2016 року джерела Skelet.Org повідомили, що Колобов отримав в Іспанії посвідку на проживання. Як кажуть, "hasta la vista!"
Тим часом в Україні «друзі» Колобова у Генпрокуратурі спочатку не змогли довести його провини в аферах з облігаціями, а потім завалили звинувачення про розтрату 220 мільйонів. Більше того, вони навіть до ладу не починали слідства! Про це красномовно говорить рішення Печерського суду Києва, який у квітні 2017 року заборонив Генпрокуратурі проводити заочне слідство у справі Колобова у зв'язку з тим, що екс-міністр вже навіть не перебуває у міжнародному розшуку. Це підтвердив сам Інтерпол, який повідомив про те, що з оголошених раніше у розшук 27 вищих чиновників та олігархів режиму Януковича в ньому залишилися лише сам Віктор Федорович та його син Олександр. Всі інші зняті з розшуку або за клопотанням своїх адвокатів або рішеннями судів (у тому числі українських), легко відобразивши невмілі сформульовані звинувачення Генпрокуратури.
Єдине, чим могла похвалитися українська Феміда у справі проти Колобова – це арешт 200 мільйонів гривень на рахунках його матері Варвари Шульц у «Фідобанку», здійснених навесні 2016 року. Про це як про велику перемогу свого часу протрубили Генпрокуратура. Однак є великі сумніви щодо того, що ці повернулися до скарбниці і що вони взагалі існували. Справа на тому, що навесні минулого року, на момент арешту рахунків Варвари Шульц, «Фідобанк» був уже банкрутом і готувався до закриття. А перед цим слідство виявило у ньому багатомільярдні афери: у рази завищену «липову» капіталізацію, роздача величезних кредитів фізичним та юридичним особам, виведення величезних сум за кордон тощо. Мама віртуоза фінансових схем не стала б тримати в такому банку 200 мільйонів гривень «живих грошей» — яких вона все одно втратила б після його банкрутства. Джерела Skelet.Org повідомляють, що ці 200 мільйонів, швидше за все, були фікцією, можливо реально не існуючою заставою під отриманий кредит, який вже давно був виведений з агонізуючого банку в надійніше місце. Що ж, схоже, українське правосуддя, не в силах повернути державі реальні гроші, захопилося арештами фінансових фантомів – таких як рахунки Варвари Шульц чи горезвісні мільярди Янковича.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!