Олександр Шевченко: буковельський «пиляльник» землі та бюджету. ЧАСТИНА 1
Українські політики продовжують готуватися до можливих перевиборів, зміцнюючи свої рейтинги усілякими способами підкупу виборців. Хтось роздає цукор чи пасхи, хтось влаштовує концерти, а ось нардеп Олександр Шевченко возить свій електорат на екскурсії до «Буковеля» і годує там обідами. Благо це йому майже нічого не варте, адже він багато років керував цим знаменитим курортом і досі є там фактичним господарем. Ну, а всі дрібні витрати на свої виборчі компанії він з лишком окупає за рахунок бюджету дорожнього будівництва, який з ентузіазмом пиляє вже кілька років.
Раніше Олександру Шевченку вдавалося двічі «спокусити» виборців 83-го округу (Івано-Франківськ) на дострокових виборах у 2014 році, проте зараз їхня довіра до свого обранця різко впала. Нарікають навіть ті, хто працює в «Буковелі» і знає Шевченка не один рік, адже останнім часом на цьому дорогому та багатолюдному курорті, який приносить своїм власникам величезні доходи, почали затримувати зарплату персоналу, що обслуговує. «Буковель», який з кінця 2016 року частково перейшов у власність держави, штучно роблять збитковим – і за цим безпосередньо стоїть Олександр Шевченко. Ну а решта України знає його в основному лише за скандальним інцидентом у серпні 2014 року, коли на Шевченка буквально напав Олег Ляшко. Що ж, Skelet.Org пропонує познайомимося з цією людиною ближче!
Брати зі «Скорзонери»
Шевченко Олександр Леонідович народився 8 квітня 1971 року у місті Коломия (Івано-Франківська область), у простій небагатій родині. На той час єдиною перспективою у житті юного Сашка Шевченка була посада майстра на одному з місцевих заводів. Отже, після закінчення 8-го класу він вступив до Коломийського ПТУ-14 на радіомонтажника, де провчився з 1986 по 1989 рік, а потім влаштувався працювати монтажником радіоапаратури 2-го розряду в цеху №4 Коломийського деревообробного заводу. Принаймні так стверджує його офіційна біографія. Але тут дивує не так те, яку таку радіоапаратуру паяв Олександр Шевченко на деревообробному заводі, як його 2-й розряд. Адже за радянським «табелем про робочі ранги» другий розряд присуджувався учням, які не мають професійної освіти – тим часом Шевченко стверджує, що закінчив ПТУ з червоним дипломом, а це давало йому право отримати одразу 4-й розряд. Тобто у його біографії ми бачимо незрозумілу плутанину.
Водночас 1989-го Олександр Шевченко вступив до Чернівецького університету на радіоінженера (очевидно, заочно), який він закінчив 1995-го (мабуть, перериваючи навчання на час служби в армії). Однак у середині 90-х ні робота на деревообробному заводі, ні навіть спеціальність радіоінженера його вже не цікавили. 1995-го Олександр Шевченко кинувся у бізнес, став менеджером з торгівлі у ПП «Аускопрут». Тут він і знайшов своє покликання, вже 1997-го став директором ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Кварта» (ЄДРПОУ 13661737), обіймаючи цю посаду до 2004 року.
Про це підприємство в його біографії згадується лише побіжно, а тим часом «Кварта» — це дуже цікава фірма. Вона займалася широкою комерційною діяльністю: експортувала продукцію переробки молока (казеїн) та цукру, зерно, а також торгівлею нафтопродуктами. Зрозуміло, що вчорашній монтажник радіоапаратури навряд чи очолив би такий бізнес без наявності необхідних зв'язків серед родичів чи однокласників, але з цього приводу всі «житія» Олександра Шевченка зберігають затяту мовчанку. Проте відомо, що засновниками «Кварти» були батько та син Попадюки: Анатолій Васильович та Ігор Анатолійович, і тісний зв'язок Олександра Шевченка з ними викликає багато запитань. Справа в тому, що Попадюк-молодший уже давно прославився як аферист і «кидала», який ховався від відплати в Австрії. А от його батька Анатолія Попадюка українці знають за його кар'єрою у «Нафтогазі», а потім у «Нафтогазбуді», яку він зробив у «нульових». Ось із такими людьми починав у бізнесі Олександр Шевченко — і, повторимося, 1997 року вони запросили його на посаду директора своєї фірми і навіть поступилися йому 35% статутного фонду. Такі подарунки не роблять людям із вулиці!
Додамо: з «Кварти» виросли кілька дочірніх фірм, у тому числі «Галичина-Сахар» (ЄДРПОУ 31162561), яка на сьогодні належить Тетяні Віталіївні Шевченко — громадянській дружині Олександра Шевченка.
Віктор Шевченко
Тим часом, виріс його молодший брат — Віктор Леонідович Шевченко (народився 4 грудня 1980), який нині складає братові компанію у Верховній Раді. Віктор пішов стопами Олександра: 1994-го вступив до того ж ПТУ-14, на спеціальність «радіомеханік з ремонту радіотелевізійної апаратури», а потім заочно вступив до Прикарпатського університету на «правознавця». І ось саме Віктор Шевченко у 2000-му році з'являється в штаті щойно заснованої фірми ТОВ «Скорзонера» (ЄДРПОУ 31067573), поки що як скоромний менеджер проектної групи. А проектувала його група майбутній курортний комплекс «Буковель».
Згідно з легендою, яку люблять усім розповідати брати Шевченка, 1999-го року вони відпочивали на гірськолижному курорті десь у Європі. Мабуть, відпочивали після чергової вдалої угоди щодо продажу до Польщі українського казеїну. А може, там, у Європі, тимчасово ховався від військкома Віктор Шевченко, чекаючи поки брат купить йому «білий квиток» – адже у свої 19 років він мав віддавати батьківщині військовий обов'язок, а не нишпорити альпійськими курортами. Так от, нібито тоді брати зайнялися мрією збудувати гірськолижний курорт «європейського рівня» у себе на батьківщині – і так виник проект Буковеля.
А тепер про те, про що «буковельські брати» мовчать. Skelet.Org відомо, що спочатку до засновників ТОВ «Скорзонера» входили брати Шевченка та Попадюки, саме з них і починався «Буковель». Однак потім відбулися великі зміни: до «Буковеля» прийшла група «Приват» Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова. У регіоні «Приват» цікавили два нафтопереробні заводи — Дрогобицький «Галичина» та Надвірнянський «Нафтохімік», а будувати там курорт Коломойський і не збирався. За наявною інформацією, інтерес до проекту «Буковель» до Коломойського доніс Ігор Палиця, з яким мав справи Анатолій Попадюк І Коломойський «вклався» у проект «Буковель» — от тільки не так, як про це із захопленням розповідає свої казки Олександр Шевченко. Всі придбання «Привату» були схожі на рейдерські захоплення, з тією різницею, що в одних випадках Коломойський обдирав людей до нитки і викидав, а в інших приймав до себе на службу. Попадюкам та Шевченку в цьому випадку пощастило. Анатолій Попадюк втратив свою основну частку в «Скорзонері», зате за допомогою Коломойського (а також свого друга Олексія Івченка) отримав місце комерційного директора «Нафтогазу», 2006-го його навіть пророкували до приймачів Івченка, а потім він очолив «Нафтогазбуд». Олександр Шевченко зберіг крихітну частку в «Скорзонері» (2,1%), оформлену через фірму «Галичина-Цукор», і з 2004 року обіймав посаду директора фірми — головного керуючого «Буковелем». Його брат Віктор до 2007 року працював під його керівництвом «менеджером з розвитку концепції», а потім очолив фірми «Амбіка» та «Бугіль», які займаються в «Буковелі» наданням послуг (готелі, ресторани, розваги). Основним же власником «Скорзонери» та «Буковеля» став «Приват» (91,4%), який володіє ним через ТОВ «Дерлінг», та ТОВ «Мавекс» (6,5%), що сягає корінням в офшорні нетрі.
Розквіт «Буковеля» при Коломойському відбувався приблизно за наступною схемою: «Скорзонера» володіла територією курорту і декількома ключовими об'єктами, здійснювала координуючу діяльність, і надавала ділянки в оренду для будівництва готелів, ресторанів і розважальних комплектів іншим фірмам - їх тепер налічується близько 30. Коломойського, треті – потрібним людям (родичам чиновників та політиків), четверті іншим бізнесменам. Простіші об'єкти будували навіть місцеві підприємці.
Сергій Варіс, для Skelet.Org
ПРОДОВЖЕННЯ: Шевченко Олександр: буковельський «пиляльник» землі та бюджету. ЧАСТИНА 2
Підписуйтесь на наші канали в Telegram Facebook, Twitter, ВК — Лише нові особи з рубрики СКЛЕП!